КОРУПЦІЯ РУЙНУЄ ДЕРЖАВУ

КОРУПЦІЯ РУЙНУЄ ДЕРЖАВУНайстрашнішим ворогом Української держави нині є навіть не російський агресор, а корумпованість вітчизняної псевдо-еліти. На цьому постійно наголошують наші західні партнери, вимагаючи від офіційного Києва справжньої боротьби проти цього потворного явища, а не звичної імітації антикорупційних заходів. Відсутність такої боротьби ставить під сумнів саме існування нашої держави, а відтак є смертельно небезпечним для подальшої долі українського народу. До чого призводить масове невдоволення продажністю влади, демонструють приклади Ірану, де прокотила кривава хвиля народних виступів, і сусідньої Болгарії – де готується сепаратистський референдум.

Чим небезпечна корупція властей?
Болгарія і Румунія вчасно встигли заскочити в останній вагон потягу, яким колишні країни \”соціалістичної співдружності\” прямували до омріяного членства в ЄС і НАТО. Ці держави були значно біднішими від старих учасників європейської та євроатлантичної інтеграції. Причому життєвий рівень болгар у той момент виглядав краще, ніж у їхніх сусідів-румун. За роки європейського розвитку Болгарії й Румунії у них відбулися відчутні зміни. Наслідки не забарилися: життєвий рівень румунів став вищим, ніж болгар. І основна причина цього полягає в успішній боротьбі з корупцією, що відбувається останніми роками.

Балканські країни традиційно страждали від високого рівня хабарництва чиновників і зловживання владою правителів цих держав. Такі недобрі традиції лишила по собі Османська імперія, що століттями пригнічувала народи Балкан. А слабкий економічний розвиток і запізніла модернізація балканських держав консервували подібні \”родимі плями\” складного історичного минулого.

Розвинуті країни ЄС намагалися допомогти своїм новим колегам у подоланні високого рівня корупції. Адже у корумпованій державі існує величезний розрив між мізерним прошарком надзвичайно багатих людей, що сколотили величезні капітали завдяки своїй близькості до влади – і переважною більшістю населення, вимушене вести злиденне життя. Скоробагатьки витрачають колосальні кошти на безумну розкіш власних палаців, яхт й інших символів \”престижу\”. Вкрадені ними гроші бездарно розтринькуються, а не вкладаються у розвиток країни. Стабільність таких держав є дуже відносною, і у будь-який момент там можуть спалахнути соціальні потрясіння. А революції мають здатність не рахуватися з державними кордонами, перекидаючись і до сусідів. Щоб уникнути такого розвитку подій, необхідно підвищувати життєвий рівень населення, боротися з масовою бідністю.

У Румунії така боротьба розпочалася успішно, там функціонує ефективна судова система, яка дозволяє по-справжньому карати корупціонерів, відсторонюючи їх від влади і конфіскуючи у них неправедно нажите багатство. Це заслуга громадянського суспільства і рішучої боротьби простих людей за свої права. А болгари не спромоглися створити таку систему, відтак мають зростання соціальної напруги й навіть появу сепаратистських тенденцій.

Геть від продажної влади!

Сучасна Болгарія поділяється на декілька регіонів, до складу кожного з яких входять області (за розміром вони подібні до наших районів). Найбільша напруга останнім часом проявилася у Південно-західному регіоні. Населення областей Відин, Монтана і Враца вкрай невдоволене відсутністю нових робочих місць у своєму регіоні й невирішеністю тут багатьох соціальних проблем. А регіон межує з Румунією, і досить переїхати міст через Дунай, щоб потрапити туди, де ситуація помітно краща.

Протестуючи проти корумпованої влади, мешканці регіону оголосили, що готуються провести референдум про вихід трьох областей зі складу Болгарії з їхнім наступним долученням до Румунії. А це вже дуже серйозно! Переважна більшість мешканців трьох північно-західних болгарських областей – це етнічні болгари, відомі до того ж своїм палким патріотизмом. Саме їхні предки неодноразово піднімалися на повстання проти турецької влади, а 1923 року повставали проти соціальної несправедливості у своїй країні. І раптом болгарські патріоти заявляють про своє бажання долучитися до сусідньої держави. Це ж як треба було їх дістати продажним чиновникам, щоб отримати таку реакцію!

Тут є ще один важливий момент, пов\’язаний зі складною історією відносин між сусідами. У минулому румуни з болгарами мали серйозні конфлікти, що накладало негативний відбиток на їхнє сприйняття один одного. Так, у ХХ столітті Румунія двічі воювала з Болгарією: у 1913 р. під час Другої Балканської війни, і у 1916-1918 рр. під час Першої світової. Нинішнє покоління абстрагується від такого сумного історичного досвіду тому, що бажає переймати у сусідів те найкраще, чого вони досягли останнім часом.

У самій Болгарії чимало людей сприймають повідомлення про підготовку сепаратистського референдуму не надто серйозно. Мовляв, мешканці віддаленого регіону хочуть натиснути на офіційну Софію, щоб вибити для себе якісь пільги. Проте фахівці сприймають ситуацію серйозно, і радять владі терміново приймати міри, здатні зменшити напругу. Тривога відчувається і в самій ЄС: після спроби Каталонії вийти зі складу Іспанії ще одна країна Європейського Союзу опинилася у подібній ситуації. Правда, масштаби цих подій різні. Населення трьох болгарських \”бунтівних\” областей складає лише близько півмільйона осіб, а загальна площа регіону не дотягає й до 11 тис. кілометрів квадратних. Втім, прецедент може мати важкі наслідки, і то не тільки для Болгарії.

Долати корупцію, доки не пізно!

Українці повинні негайно врахувати сумний болгарський досвід. Де гарантії, що завтра про своє бажання увійти до складу Румунії не оголосять декілька районів Чернівецької області? Або закарпатці, ображені на корумповану київську владу, не розпочнуть масовий рух за об\’єднання з Угорщиною?
Невдоволення корупцією властей швидко зростає в усій Україні. Коли ситуація стає надзвичайно напруженою, досить маленької іскринки, щоб спалахнула велика пожежа. Імітувати \”боротьбу з корупцією\” продажні київські чиновники вже не можуть – віри їхній псевдо-боротьбі в народі не залишилося. Ще й Захід наполягає на негайному створенні антикорупційного суду в Україні. Якщо найближчим часом він не буде створений, можуть розпочатися самосуди.

Зневіра до існуючої судової системи досягла в Україні критичної межі. На масових протестах проти несправедливого суду вже з\’являються плакати з написом \”Чарльз Лінч\”. Так звали американського плантатора, який наприкінці XVIII ст. без суду і слідства розправлявся зі своїми противниками. Слово \”лінчування\” означає жорстоку розправу над кимось, яку здійснює натовп, сп\’янілий від людської крові. Коли ж вершити суд і розправу беруться всі бажаючі, держава розпадається і замість неї панує анархія. Таке відбувалося сто років тому на руїнах Російської імперії. Дотепер ще не вдалося остаточно подолати деякі наслідки того руйнування, особливо у психіці й поведінці людей.

А сучасне покоління українців зайняте не руйнуванням – ми будуємо свою державу. І тут необхідна особлива активність громадянського суспільства: лише воно здатне успішно протистояти сваволі й корумпованості властей. Коли ж за справу беруться не відповідальні й самоорганізовані громадяни, а керований темними інстинктами натовп, нічого доброго вийти не може. Подолати корупцію властей можна, це засвідчив досвід Швейцарії, скандинавських держав, Канади, Сінгапуру. Останнім часом приклад у цьому показує Румунія. Нам необхідно цей позитивний досвід ретельно вивчати і запроваджувати у життя. Інакше матимемо ті ж проблеми, з якими зараз стикнулася Болгарія.
Ігор Буркут, політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.