У світі нині багато розмов точиться навколо будівництва Росією нового газопроводу “Північний потік – 2”, яким газ поставлятиметься через Балтійське море до Німеччини. Протягнути трубу суходолом – справа нелегка і недешева, а морським дном – тим більше. Проект цей потребує значних коштів, яких у Росії не так вже й багато: західні санкції негативно позначаються на її економіці. Постачання природного газу до Європи приносить найбільший дохід російському бюджету, але це робити можна і за рахунок вже існуючих трубопроводів. Чому ж Путін вирішив вкласти величезні кошти у новий проект?
Українська газова труба стримує агресію Кремля
У часи існування СССР з російських газових родовищ у Західну Європу почалося постачання стратегічно важливого товару – природного газу. Трубопровід проклали територією України, причому з розрахунком на значне зростання перекачування газу. Господарство це складне: тут не лише труба, але багато всього іншого. Зокрема, велетенські підземні газосховища, де можна зберігати значні запаси цього продукту, закачуючи його тоді, коли через теплу погоду газу споживають значно менше, ніж взимку. А коли потрібно, починають його поступово викачувати.
Частину газу споживає сама Україна, а значні обсяги цього продукту поступають на Захід. За такий транзит Київ отримує чималі кошти, і Москва неодноразово намагалася зменшити плату за перекачування газу українською територією. Декілька разів навіть починала “газові війни” з Україною, різко скорочуючи постачання цього продукти нашій державі, щоби примусити українців відбирати газ, призначений для зарубіжних країн. Цим намагалася створити Україні образ “непевного партнера”, з яким буцімто неможливо мати справу.
Нашій країні нав’язувалися вкрай невигідні контракти, котрі примушували платити Москві багато зайвих грошей. Така політика спрямовувалася на економічне послаблення України, її повне закабалення великою сусідкою. Проте нині українці виграли судові справи проти російського “Газпрому” у Міжнародному суді й починають отримувати компенсацію від нього. А російський газ українські фірми намагаються покупати не безпосередньо у “Газпрому”, а в тих європейських країнах, котрі купують його значно дешевше, ніж ми, і можуть перепродувати певні його обсяги.
Українська газотранспортна система нині не повністю завантажена, її потужності дозволяють перекачувати значно більші обсяги “блакитного палива”. Чому ж тоді Росія вкладає величезні кошти в будівництво нових газопроводів в обхід України, хоча транзит газу українським маршрутом обходиться значно дешевше? А тому, що хоче нас взагалі вивести з цієї гри. Адже в разі широкомасштабної агресії Росії проти України постачання газу в Європу цим газопроводом припинеться, і Москва втратить величезні гроші. А на це вона ніколи добровільно не піде.
За красивими словами – некрасиві діла
Тут виникає просте питання: невже Німеччина не розуміє, що добудова “Північних потоків” переслідує головну мету – пустити російський газ в обхід України, і вдарити по нашій країні всією міццю російської армії? Все німці розуміють дуже добре, але можливість нажитися затуляє очі їхнім політикам. Ангела Меркель говорить красиві слова, засуджуючи агресивні дії Путіна, проте одночасно підтримує його своєю згодою на будівництво нових газопроводів, що оминають українську територію. Небезпеку такої політики сильно відчувають у Вашингтоні: там влада належить не лише Трампу (“рудому клоуну”, як називають його американці все частіше), але й Конгресу, де Путіна вважають серйозним ворогом. Американські аналітики вирахували, що росіяни у разі широкомасштабної агресії не зупиняться в Україні, а полізуть далі – на країни НАТО. А це вже світова війна, найстрашніша в історії людства.
Історики понад сімдесят років поспіль кажуть, що великим щастям для людства була відсутність ядерної зброї у Гітлера. А Путін таку зброю має, і в разі світової війни її використає. Проти нього використають також, і це ще питання – чи залишиться життя на планеті після такого обміну ядерними ударами…
Україна нині опинилася на самісінькій лінії фронту, на нашій території йде запекла боротьба між цивілізацією і варварством. Західні політики говорять дуже красиві слова про “захист демократії й загальнолюдських цінностей”, але у своїй конкретній діяльності нерідко підігрують кремлівським варварам. Особливо тут відзначився новий уряд Італії, який вже вимагає “зняти санкції” з Росії й розвивати з нею “нормальні відносини”. Так наприкінці 30-х рр. ХХ ст. бездарні західні політики намагалися загравати з Гітлером, натомість отримали не лише світову війну з незчисленними жертвами, але і вічну ганьбу на свою голову.
Москва вкидає величезні кошти на підтримку “корисних ідіотів”, яких вистачає серед впливових осіб на Заході. Вона розраховує розколоти і послабити НАТО, щоб наносити йому удар впевнено, розраховуючи на повну перемогу. Нині йдеться не просто про будівництво чергового нового трубопроводу, а про пряму підготовку до великої війни. Від України залежить дуже багато – наш опір послаблює агресора, руйнує в його свідомості впевненість у перемозі над всім світом. Радує те, що підтримка України зростає з боку американських, британських, канадських військовиків. Розуміють необхідність підтримати нас і чимало військових у сусідніх державах. Хоче Путін нову трубу – буде, образно кажучи, труба і йому, і його недобрій справі!
peredplata
