ВЗАЄМИНИ УКРАЇНЦІВ І ТАТАР

Татари залишили в житті українського народу великий слід. Вони досить довго володіли українськими теренами, неодноразово здійснювали  набіги, захоплюючи в полон людей, руйнуючи житло тощо.

В часи  існування Радянського Союзу поширювався стереотип про ворожі відносини між українцями і татарами. Насамперед це пояснювалось тим, що у роки Другої світової війни відбулось сталінське виселення татар з території Криму у віддалені райони Сибіру. Навіть у підручниках з історії СРСР взаємини з татарами трактувались тільки як загарбницькі  і нелюдські. За словами муфтія Духовного управління мусульман України “УММА” Саїда Ісмагілова (2018 р.) «Радянська історіографія зробила все, щоб створити з татар образ ворожого народу».

Виникає питання, а які ж були справжні стосунки татар з українцями на протязі тисячолітньої історії? Науковий аналіз писемних джерел  від ХІІІ ст. засвідчує дещо іншу, від усталеної раніше, стереотипної картини щодо ставлення татар до українців, так і характер стосунків останніх з татарами.

Особливо інтенсивно взаємозв’язки українців і татар простежується на початку другого тисячоліття. У цей час у татар формується держава, яка намагалась збільшити свою територію за рахунок сусідніх держав.

Відомі походи і захоплення сусідніх теренів першими правителями держави Ченгис ханом і його послідовниками. Але в той же час історичні документи відмічають дружні стосунки українців і татар. Зокрема, ставлення татар до православної української церкви.

На 1205 рік одному з монгольських керівників племені монголів Темучину (Темуджіну) вдалося підкорити і об’єднати інші племена і заснувати досить могутню одну велику державу, а його самого на з’їзді ханів було проголошено великим Ханом, що  звучало як Ченгис-Хан. Ці об’єднані племена з того часу стали зватися подвійним іменем монголо-татари. За своє життя (72 роки) Ченгис-Хану вдалося підкорити північний Китай, Тібет, Туркестан, Хіву, Бухару й ряд інших земель. Перед смертю, у 1227 році, він поділив свою державу на чотири каганати (улуси) поміж трьома синами і онуками від померлого четвертого сина. Один з цих ханів – улуса Кипчака невдовзі підкорив Русь-Україну.

1223 року відбулось перше знайомство українських військ з монголо-татарами. Війська Чингис-Хана  розбили половців у половецькому степу і наблизились до українських земель.

Галицько-Волинський літопис за 1223 р. вказує, що  руські князі зібралися на нараду у Києві, де було вирішено вирушити проти монголо-татар, не чекаючи їхнього наступу на руські землі. З різних частин українсько-руських теренів війська збиралися в районі річки Хортиці. Так, наприклад, загони галичан і буковинців «…рушили по Дністру і ввійшли в море, – човнів же було тисяча. І ввійшли вони у ріку Дніпро, і провели човни вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був жде з ними воєвода Домажирич Юрій і боярин Держи край Володиславович». Літопис також засвідчує, що українські князі ще по дорозі до річки Калки розбили передові загони монголо-татар, які вже просунулись аж до Дніпра.

Але вже 16 червня 1223 р. на річці Калці (нинішня назва Кальміус), що впадає у Азовське море, відбувся бій між українським військом і монголо-татарами. Результати битви були жахливими для українців – загинули десять князів, а воїнів було вбито «многое множество, много без числа». Однак монголо-татари не розвинули далі свого наступу і несподівано відступили назад на схід. Проте після смерті Ченгис-Хана, коли великим ханом став Оготай (Угедей), велика армія монголо-татарів під командуванням його племінника Бату (Батия) пройшла через Волзьку Болгарію, винищивши її населення, і при кінці 1237 року підійшла до Русі-України. Були захоплені міста Рязань, Коломна, Москва, Суздаль, а у лютому 1238 р. і Володимир. Ще при наближенні монголо-татар до Володимира православний епископ Митрофан закликав городян до опору і обіцяв боже прощення і благословення. Однак сили були нерівні, і монголо-татари місто взяли, пограбували, а православний храм разом з епископом і городянами, що там ховалися, спалили.

Далі монголо-татари зруйнували українські міста Ростов, Ярослав, Переяслав, Твер. 4 березня 1238 р. на річці Ситі був розбитий великий князь Юрій Всеволодович. З півночі монголо-татари повернули на південь також на українські терени Чернігівського князівства, але тут отримали належну відсіч (відома битва під Козельськом) і змушені були повернути назад.

Однак уже 1239 року монголо-татари знову напали на Україну. Вони спалили Переяслав, Чернігів і підійшли до Києва, але штурмувати побоялись. Лише зібравши армію всієї орди, Батий у грудні 1240 р. захопив і спалив Київ, а мешканців було перебито  Далі вони спалили Володимир-Волинський, Галич і продовжили рух на Угорщину і Польщу, але вже 1242 р. ослаблені опором українських військ, повернули назад у половецькі степи. Хан Батий став правити всією Руссю, яку було названо Ордою Сарайською або Золотою Ордою (Батий побудував свою столицю недалеко від м. Астрахані і назвав її Сараєм, що означало «пишна палата»).  Разом з тим Русь-Україна стала васальною землею монголів. Князі зобов’язані були йти «на поклін» у Орду для вирішення різних своїх справ, особливо коли прагнули отримати дозвіл на кращий регіон (уділ). Проте ходили в Орду й митрополити та епископи для свого визнання та прав для православної церкви. Як правило, митрополити та епископи їздили до Орди разом з князями.

Встановивши панування над Руссю-Україною, татари інакше поставились до православної церкви, ніж під час війни. Якщо у час захоплення українських теренів монголи руйнували церкви, вбивали духовенство, то у мирний час їх політика змінилась. Вони виявляли терпимість до  православного духовенства  і до інших церков, надали їм права, якими ті користувались раніше. Вважається, що причиною великої релігійної терпимості татар було те, що вони були язичниками, відповідно, ідеологічно віротерпимими. Язичники взагалі ставляться терпимо до всіх вір, не знаючи однієї найкращої віри.

У татар існувала книга Яса, яку звуть татарським Євангелієм або татарським Кораном. Яса зобов’язувала татар шанувати всі віри й різне духовенство. Цей документ звільняв духовенство  держави від будь-якихподатків та повинностей. Цікаво, що Яса зараховувала до осіб духовних лікарів, жебраків, вчених, служителів храму. Всі вони також звільнялись від податків.

Окремою сторінкою у системі взаємин татар та православної церкви є створення православної епископії ???? у Сараї.  З приєднанням українських теренів до складу великої татарської держави християнство стало поширюватись в Орді. У 1261 році при хані Берке була заснована в Сараї православна епископія (першим епископом став Митрофан).

За розпорядженням хана єпископ повинен був кочувати разом з ханським наметом. Відповідно, знаходячись при ханові, він міг впливати на вирішення окремих справ дипломатичного характеру, які стосувалися Русі-України і сусідніх держав..

В той самий час (з середини ХІІІ ст.) хани переходять до магометанської віри. Зокрема, хан Берке став магометанином у 1258 році, а 1313 року від хана Узбека наступні хани були мусульманами. Проте своєї толерантної політики щодо християнського православ’я вони не змінили.

Представники української світської влади також інтенсивно контактували з татарською верхівкою, практикуючи шлюби з татарами. Наприклад, ростовський князь Гліб оженився з дочкою хана Берке у 1257 році, князь Юрій Данилович взяв за жінку сестру хана Узбека. Відповідно перед одруженням жінки ставали християнками. Відповідно, татари не переслідували українську православну церкву. Хани були терпимі до православ’я як тоді, коли вони були язичниками, так і тоді, коли стали мусульманами.

Іван Огієнко (митрополит української православної церкви)  визначав основні засади політики взаємовідносин  татар та українців: «Вони поводилися з кожною вірою так, ніби самі цю віру сповідували. Потроху й наші князі, особливо північні, а за ними й дехто з ієрархії навчилися цієї «татарської політики» й проводили її в життя. Ця політика надовго позосталася в нашій Церкві».

Дружніми були відносини між українцями і татарами у 16-17 століттях, у часи існування Кримської татарської держави (ханства). Братські стосунки з Кримським ханством відігравали важливу роль у становленні й еволюції української держави, і татарський чинник був пріоритетним у зовнішній політиці Гетьманщини. Зокрема, відомо, що у 17 столітті у Криму жило багато українців. З матеріалів перепису 1666-1667 рр. відомо, що у Кримському ханстві мешкали майже 200 тисяч татар, караїмів, греків і 920 тисяч українців.

Відомо також , що у 1675 році на Крим вирушив  отаман Сірко з запорізьким козацьким військом. Під час цього походу він вивів з Криму 7 тисяч невільників-українців. (До речі, за переказами, Сірко народився з- зубами й одразу після пологів схопив зі столу пиріг і почав гризти). Незважаючи на військовий похід, Сірко дозволив татарам випасати на запорізьких землях худобу, оскільки у той час у Криму був недорід.

Добрий приклад співпраці українців і татар простежується  ще у перші роки війн під проводом Богдана Хмельницького. Відомо, що жодної битви з поляками Хмельницький не починав без приходу татарського війська. Історик Іван Стороженко писав, що уклавши союз із Кримом, Хмельницький забезпечував поєднання козацької піхоти з турецької кіннотою, що ліквідувало оперативну перевагу польської армії.

У анонімному щоденнику поляка-учасника Пилявської битви записано: «Весь наш порятунок полягав у тому, щоб швидко воювати проти козаків, не чекаючи поєднання з ними татар». У 1651 р. у битві під Берестечком фігурує зрада татар. Насправді у день битви було мусульманське свято Курбан-байрам, під час якого бойові дії вести було заборонено, і хан просив відкласти битву, однак, на прохання Богдана, таки вивів свої війська. На початку бою було вбито хана Амурата, і татари це сприйняли як знак Аллаха про порушення й полишили поле битви.

Відомо також, що союз Богдана Хмельницького з Москвою призвів до поетапної ліквідації Гетьманщини (1764), Запорізької Січі (1775), Кримського ханства (1783), Польщі (1774, 1793, 1795). Після битви під Полтавою в 1709 році Україна була окупована Москвою. Московітам вдалося розбити останні сили українців. Армія впала, козаки були розгублені, а сама Україна перейменована на Малоросію. Українські патріоти або були вивезені на сибірські каторги, або були змушені емігрувати, назавжди залишаючи Батьківщину. Упродовж двої наступних століть Москва зробила все, щоб підірвати прагнення українського народу до незалежності, але, як проказує історія, вона так і не змогла цю силу винищити.

Символічним є те, що у протистоянні російському наступові кримські татари підтримали козаків (1659 р. – переможна битва під Конотопом), а у Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) було записано «закони близького сусідства, що нерозривно в’яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою».

Козацький літописець писав, що у часи Хмельниччини взаємини українців і татар з протистояння перетворюються на ритуал противників-лицарів – вони «гостюють», «навідують» один одного.

З утворенням Української Народної Республіки у 1918 році українці на перше місце ставили добросусідські відносини з татарами. У наступному році було розроблено та узгоджено з керівництвом Уряду УНР проект угоди про створення Союзної держави України та Криму, який визначав визнання незалежності УНР та Кримської Республіки і заснування союзної держави після повалення більшовицького режиму. Історичні події Другої світової війни і перших післявоєнних років показали, що прагнення до возз’єднання Криму з Україною блокуються Росією. Але тільки у 1954 р. було возз’єднано Крим з Україною і він став українським. Почалось повернення татар у Крим.

За словами американсько-українського історика Омеляна Прицака (1991 р.), ми повинні  бачити у татарах «не диких зайд, грабіжників, а нарівні з русами, запорожцями – наших предків». Відповідно і відносини українців і татар були у різний час різними – войовничими і дружніми.

І сьогодні, коли Росія знову захопила Крим, коли російська влада заперечує в українській нації особливості, сам факт існування українців взагалі, коли Україна перебуває у політичний і економічний кризі, український народ доводить, що він незалежний, він вільний і непокірний.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.