КАВКАЗ ЗАВОРУШИВСЯ?

Наприкінці вересня загострився старий конфлікт між двома кавказькими республіками, що входять до складу Російської Федерації – Чеченською та Інгушською. Між ними існує територіальна проблема: кожна з республік вважає, що Сунженський район має належати саме їй. Нині основна територія району входить до складу Інгушетії, а Чечні належить лише невелика його частина. На початку жовтня за спиною обидвох народів президенти двох республік уклали новий договір про кордони, а республіканські парламенти миттєво схвалили цей документ. Прості інгуші не погодилися з втратою земель і розпочали акцію протесту, на яку вийшли десятки тисяч людей.

Справа не лише в територіях

Чому стався такий вибух? Соціально-економічне становище Росії у зв’язку з розв’язаними Путіним війнами в Україні та Сирії невпинно погіршується, санкції Заходу негативно позначаються на життєвому рівні рядових громадян РФ. Рейтинг самого Путіна вже впав до рівня 2013 р., тобто до захоплення Криму в України. Путінська партія “Єдина Росія” програє одні за одними місцеві вибори в різних регіонах Росії. Регіональні еліти відчули, що ситуація в країні швидко міняється і вирішили скористатися нею, щоб перетягти на себе побільше влади. Особливо активізувалися ті клани на Кавказі, яких Москва відсунула на периферію політичного життя, підтримавши інших, таких як клан Кадирових у Чечні.

Москва завжди проводила політику “поділяй і владарюй”. На Північному Кавказі вона створювала автономні республіки, об’єднуючи в їхньому складі різні народи, а потім розпалювала суперечки між ними, щоб у конфліктним ситуаціях виступати суддею. Ще до війни була створена Чечено-Інгушська АССР, корінне населення якої потім депортовано під приводом “пособництва німецько-фашистським окупантам” і повернуто у рідні місця лише 1957року. А під час розпаду СССР розпалася і ця автономна республіка, з тих часів чеченці й інгуші дискутують з приводу приналежності Сунженського району. Нині суперечки переросли у “гарячу” стадію і Москва вимушена задіювати внутрішні війська для “наведення порядку”.

А неспокійно також в Кабардино-Балкарії, створеної з представників різних етносів. Вони також починають з’ясовувати, хто має більше прав на ті чи інші населені пункти, і по-різному сприймають історію взаємин між своїми народами. Один з народів розмовляє мовою, що відноситься до групи кавказьких, другий – тюркських мов. Відтак для одних перемога їхніх далеких предків над тюркомовними кримськими татарами сотні років тому – це свято, а для інших – привід для проголошення жалоби…

Дуже непросто нині у багатонаціональному Дагестані, де місцеві клани починають готуватися до переділу влади. Москві може не вистачити поліцейських сил, щоб втримати Північний Кавказ від широкомасштабного етнонаціонального конфлікту. А напруга зростає не лише в національних республіках, але і в тих краях і областях, де за московською уявою більшість населення складають етнічні росіяни. Втім, Москва помилилася у черговий раз. Голову у Росії піднімають козаки.

Примара незалежної “Козакії”

Коли у 1917 р. почався розпад Російської імперії, була здійснена спроба проголосити незалежність Дону і Кубані, існували плани їхнього об’єднання у державу “Козакію” й її вступ у федерацію з незалежною Україною. З того часу пройшло сто років, справжнє козацтво більшовики знищили або загнали у підпілля, а в сучасній Росії замість нього створили опереткові “козачі війська” зі всякого шумовиння, й використовують їх для найбрудніших провокацій, у тому числі й на нашому Донбасі. Проте з’ясувалося, що існує і справжнє козацтво, яке нині готується відстоювати свої права. У Кремлі, здається, це почали розуміти і злякалися. Тому на Кубані штучно розпалюються міжнаціональні конфлікти, щоб втягнути у них нащадків українських запорожців, і перемолоти у кривавій м’ясорубці.

У Краснодарському краї існує велика вірменська громада, яку поповнили тисячі біженців від вірмено-азербайджанської війни. Їх намагаються провокатори з ФСБ пересварити з місцевими адигейцями, а потім використати кубанських козаків для розширення меж конфлікту. Натомість несподівано для себе отримали інший конфлікт: козаки висловлюють своє невдоволення етнічним росіянам, яких чимало наїхало на Кубань і тут вони запроваджують свої порядки. Подібний конфлікт визріває і на сусідньому Дону. Знову відновилися розмови про козачу автономію, і з’ясувалося, що ідеї незалежної Козакії не забуті новим поколінням козаків.

Чим гірша ситуація в цілому в Росії, тим скоріше у одному її регіоні, чи у декількох разом, станеться соціальний вибух. Путін ще має гроші, виручені від наркоторгівлі та продажу енергоносіїв, щоб тримати велику кількість силовиків і кидати їх на придушення різноманітних заворушень. Але вже в Інгушетії путінські гвардійці – уродженці цієї республіки – долучилися до протестів своїх співгромадян. Довелося заміняти їх іншими, перекинутими з Ростова-на-Дону. Далі буде ще складніше. Якщо заворушився Кавказ, можлива ланцюгова реакція інших регіонів. Путін завів Росію у глухий кут, нормального виходу з якого вже не видно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.