БОЇВКА УПА У ЛЕНКІВЦЯХ

29 березня 1944 р. – Чернівці вдруге стали радянськими.

 

Ленківці-Мамаївці-Біла-Шубранець. Жовтень-листопад 1944 року.

Осінь 1944 року – час активного формування повстанських боївок та переходу їх у повсюдний наступ на ворога. Жорсткий більшовицький терор та знущання з буковинців штовхали людей, простих селян, до необхідності взятися за зброю та чинити опір.

В полі між Ленківцями та Мамаївцями із мешканців Ленківців утворилася боївка, до якої входили 8 мешканців Ленківців: Басараба Захарій Дмитрович, 30 років, керівник боївки, Городецький Дмитро Михайлович, Бідняк Микола Дмитрович, 50 років, Воєвідко Григорій Михайлович, 47 років, Веренко Іван Миколайович, 40 років, Вербицький Дмитро Пилипович, 35 років, Гордей Микола Васильович, 33 роки, Бідняк Василь Миколайович, 19 років.

ФОРМУВАННЯ БОЇВКИ

На початку 1944 року фронт наближався до Чернівців та Буковини. Населення з острахом чекало на наступні події. Румунські окупанти вже стояли кісткою в горлі, проте і від нових «визволителів» нічого доброго чекати не доводилось. Усі добре пам’ятали перший прихід радянської влади. Неповний рік її панування на Буковині міцно вкарбувався в пам’яті.

Одним з перших кроків нових окупантів було кинути на фронт практично всіх буковинських чоловіків, щоб одночасно полегшити експлуатацію та гноблення буковинців та унеможливити їх опір.

14 травня 1944 року мобілізовані буковинці були направлені в запасний полк у Східні області України. Серед них були і жителі  Ленківців, Мамаївців та інших буковинських сіл. Біля Фастова на ешелон налетіла німецька авіація і його розбила. Шестеро ленківських хлопців, скориставшись хаосом під час бомбардування, не бажаючи служити окупантам, вирішили повертатися на Буковину, до рідного села.

Таким чином Басараба Захарій, Бідняк Василь, Городецький Дмитро, Веренко Іван, Гордей Микола і Воєвідко Григорій наприкінці червня повернулися додому, розійшлися по домівках. Проте незабаром в село приїхали НКВС з облавою – шукали саме тих, кого можна було б мобілізувати. Побачивши в селі НКВСівців, хлопці втекли в поле, і вже там і залишалися. Вдень вони працювали на полі у селян – копали буряки, картоплю, косили сіно (чоловіки мобілізовані, і робочі руки були вкрай необхідними на полі), таким чином заробляючи на пайку хліба. Спали в посівах, просто на полі, де працювали, в кукурудзі і у скиртах. Згодом до них приєдналися ще Дмитро Вербицький,  а також батько Бідняка Василя – Бідняк Микола. Іноді їх відвідували сестра Басараби Захарія – Мідора, син і дочка Воєвідка – Василь і Вероня, жінка Вербицького, мати Бідняка Василя. Вони приносили їжу і розповідали, що коїться в навколишніх селах.

Працювали в одного господаря із Стрілецького Кута на прізвище Стрільчук, там їх помітила його родичка з Мамаївців, і як впоралися з роботою, найняла працювати в себе. Якось вона сказала хлопцям, що довго переховуватись не зможуть, скоро осінь та зима, і що вона може познайомити з людьми, які допоможуть їм. Хлопці погодились.

ЗНАЙОМСТВО  З  ОУН

Григорій Воєвідко згадує обставини знайомства із ОУНівцями:

«У перших числах жовтня 1944 року до нас прийшов чоловік років 25, мав при собі автомат, револьвер та дві гранати. Він розповів, що родом із Галичини, за професією лікар. Зв’язкові називали його «Капітаном». Він розпитав, хто ми за національністю, звідки самі, чому переховуємось і т.д. Вислухавши нашу історію, провів з нами нараду, розповів, що в навколишніх лісах є дуже багато таких як ми, вони об’єднуються для боротьби проти радянської влади за Самостійну українську державу. Поки що ми лише навчаємо новобранців, і настане час, коли ми виступимо і будемо вести збройну боротьбу за Самостійну Україну.

Також «Капітан» сказав, що надішле хлопцям українських книжок для читання, і запропонував їм йти до лісу до УПА, де будуть навчатись військовій справі, читати літературу, та приймуть присягу на вірність українському націоналізму і боротьбу за Самостійну Україну.

Проте хлопці не наважились піди в гори, де формувались частини УПА. Тоді «Капітан» сказав їм, щоб вони продовжували переховуватись, бо Червона армія з Буковини скоро піде і тоді буде створена Самостійна держава. Наразі порадив викопати схрони і добре їх замаскувати, обладнати всередині, і там переховуватись.

Також на завершення «Капітан» дав нам завдання: вести безпощадну боротьбу проти радянської влади, спалювати сільради, знищувати їх голів і радянських активістів, ліквідовувати  всіх, хто буде проти нас. Також домовилися про засоби зв’язку між собою: ми повинні були звітувати про пророблену роботу і залишати штафетки в спеціально викопаному тайнику в полі біля хреста. Кожен з хлопців знав місце тайника, і регулярно його перевіряли, але там ніяких штафеток не було.

Саме з цього моменту хлопці взяли до рук зброю та почали вести збройну боротьбу проти радянської влади.

Спочатку Басараба і Городецькй розпорядилися приступити до спорудження схронів. Для них хлопці вибрали місце на полі учасника нашої групи Бідняка Василя, приблизно в 5-6 км. від села Нові Мамаївці. Кожен приніс з дому інструменти, і приступили до їх будівництва. Працювали лише у нічний час. Вони викопали і обладнали дві невеликі землянки, які зверху, і підходи до них, були добре замасковані. В них планували перебути зиму. Жили одночасно у двох схронах, по 4 чоловіки у кожному.

Про місця землянок не знав ніхто, окрім сестри Басараби Мідори, яка приходила до них і приносила продукти, а також жінки Вербицького, також Мідори, яка також кілька разів приносила їжу. Їжу вони приносили вночі.

З метою конспірації, вдень взагалі ніхто не виходив зі схронів. Вночі йшли в село, а згодом і на різні «акції». Охорони вночі не виставляли: щоб розпізнавати своїх та чужинців, коли хтось вночі повертався з завдання, повинен був подати сигнал – «крик кота», що означало: йде свій.

Бесараба поставив перед хлопцями такі завдання: добре замаскуватись, як можна менше потрапляти на очі людям, нікому про себе не розповідати, усіма способами діставати продукти харчування і теплий одяг на зиму.

На озброєнні у хлопців були дві гвинтівки, два обрізи, більше 200 патронів та близько 30 гранат. Зброю хлопці здобули ще під час відступу німців, коли в Ленківцях був розбитий німецький ешелон зі зброєю.

Керував групою Басараба, його заступником був Городецький. Після спорудження схронів Басараба і Городецький заявили, що необхідно діставати зброю і вести збройну боротьбу.

ПЕРЕХІД ДО ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ

Першою акцією боївки стала «зачистка» свого ж села від радянського елементу. 14 жовтня 1944 року четверо повстанців – Бесараба, Городецький Воєвідко і Веренько – вирушили до оселі Івана Кирилюка, радянського активіста, який ще за перших совітів був членом сільради та головою МОПРу, а також був сексотом НКДБ. Повстанці двічі підходили до його дому, але він ховався, а жінка відповідала, що чергує на заводі. Тоді вони рушили до Івана Орлецького.

Орлецький при радянській владі у 1940-1941 роках був в Ленківцях головою кооперації, секретарем сільради і головою земельної комісії, яка займалася відбиранням земель у селян та їх пограбуванням. Як делегат, в 1940 році їздив у Москву і коли повернувся розповідав селянам про те, як живуть при радянській владі, усіляко її вихваляючи. А після повернення окупантів знову став «головою земельної комісії». Хлопці постукали до нього, представились військовими, і щойно він відчинив двері – накинули йому на шию зашморг, повели до Пруту, де розстріляли і вкинули в воду. То був своєрідний обряд посвячення в повстанці на боротьбу з окупантами та їх прислужниками: кожен з чотирьох повстанців по черзі вистрілив у нього. Жінка лише бачила, що якісь військові забрали чоловіка. Вона побігла до голови сільради, дізнатися про його долю, але той нічого не знав. Лише вранці на березі річки тіло було знайдене.

Далі повстанці взяли участь у подіях в селі Шубранець, описаних в попередньому числі «Часу» (№44 від 1 листопада 2018 року). В середині жовтня членів боївки також покликано до Шубранця, де призначений повітовим провідником СБ ОУН «Скригун» провів навчання новобранців та в умовах реальних бойових дій – погром сільради та зачистка населеного пункту від прорадянського елементу, готового співпрацювати з окупантом – показав як необхідно діяти повстанцям.

Згодом, в ніч з 29 на 30 жовтня 1944 року п’ятеро повстанців – Воєвідко, Басараба, Веренько, Бідняк Василь і Городецький – здійснили наліт на дім голови Ново-Мамаївської сільради – Подільчук (Петрюк) Минодори  Миколаївни, 1916 р.н., з метою її ліквідації. Вона і за перших совітів, у 1940-41 роках, була головою Мамаївської сільради. Вночі, близько 11-12-ї години ночі вони підійшли до дому голови, та постукали в двері. Але ніхто не відповів, хоча в хаті було четверо осіб: сама Минодора, її мати та сестра, а також уповноважений з району. Тоді Басараба, Веренько, Городецький і Бідняк стали стріляти у вікна. Бідняк кинув одну гранату під хату, а Басараба кинув гранату у вікно. Від вибуху гранати повилітали усі вікна. Після цього Басараба через вікно заліз в хату і став викидати речі – одну російську шинель, ковдру, подушки, свидри, панчохи, білизну, настінний годинник та інше. Воєвідко і Бідняк Василь понесли їх в криївку, а решта хлопців ще залишились і обшукували хату. Минодора з іншими сховалися в сінях і на горищі. Її повстанці не знайшли, але знайшли в сінях її сестру. Спочатку прийняли її за голову та хотіли вбити, але вона сказала що голови немає, запропонувавши піти до сусідів, які підтвердять, що вона не голова. Так і зробили – і двоє сусідів підтвердили, що не вона є головою. Тоді повстанці її відпустили, і відходячи зробили ще кілька пострілів по будинку, ще раз поранивши уповноваженого в обидві ноги (згодом він понад два місяці пролежав у лікарні).  То був уповноважений Райкому КП(б)У по цьому селу, він же зав.райощадкасою Шамро Павло Максимович. Останній прибув в село як уповноважений райкому партії по заготівлі зерна та проведення «підписки на грошову лотерею» (улюблені форми грабування селян комуністами).

Наступного дня повстанці пішли в Шубранець, проникли в магазин і взяли 10 літрів горілки, сірники, чаю і іншого товару.

В перших числах листопада Воєвідко, Басараба, Веренько, Городецький, Бідняк Василь і Гордей пішли в село Біла, де увійшли до магазину та реквізували сірники, мило, яйця та ще якийсь крам.

Наступного дня в районі села Ленківці повстанці підірвали залізницю, з метою пустити під укіс залізничний ешелон, який, як зазначалося в зведеннях НКВС, «йшов до лінії оборони Червоної Армії», а також двічі обстріляли працівників НКВС та міліції, які намагались увійти в село. Тобто, як справжній загін самооборони села, не впускав туди окупантів, які нічого доброго на думці не мали і нічого доброго в село не несли.

3 листопада 1944 року боївка спалила будівлю Ново-Мамаївської сільської ради та знищили усі документи, які там знаходилися (як правило, списки боржників за різноманітними здачами, різні переписи людського майна та плани їх пограбування, а також списки на мобілізацію на фронт, Донбас та на трудові роботи). Вночі Воєвідко, Басараба, Веренько, Бідняк Василь і Городецький прийшли в сільраду. Воєвідко залишився охороняти, а інші зайшли в середину. Повиймали зі столів всі документи і папері, зірвали всі портрети вождів, все склали на підлогу і запалили. Коли почало горіти, виявилося, що в приміщенні є сторож. Басараба саме кидав гранату, як сторожа помітили, і він крикнув: ««Тікай, я кидаю гранату!».  Сторож ледве встиг вискочити, як почувся вибух в будівлі. Коли приміщення сільради загорілось, повстанці пішли. Трохи відійшовши від села вони спостерігали, як сільрада вся була охоплена полум’ям. Сільраду запалював Бідняк Василь, в якого була запальничка.

В ніч з 4 на 5 листопада боївка готувалась здійснити наліт на магазин в с. Мамаївці, проте Бідняк Микола, який проводив розвідку, довго не повертався, і вирішили відкласти акцію на пізніший час.

Така різка активізація дій повстанців і зухвалі їх дії прямо під носом у ворога, під Чернівцями, змусив НКВС звернути увагу на виявлення боївки.

ПОЛЮВАННЯ НКВС НА БОЇВКУ

Документи НКВС свідчать, що в другій половині жовтня сексоти вже донесли, що біля Ленківців діє повстанська боївка. Зокрема, у спецповідомленні до Центру зазначалося: «22.10.44 року в Садгірському РВ НКВС отримані дані від агента «Кулемет» про те, що в с. Ленківці організована за завданням підрайону ОУН банда, чисельністю у 8 чоловік, яка готує теракти над радянським і партійним активом і погроми радянських установ. Направлена маршрутна агентура із Кіцманського і Садгірського районів встановила, що банда змінює місце дислокації два-три рази на добу».

До того ж, частину повстанців упізнали під час нападу на будинки Кирилюка та Орлецького, а також голова Мамаївської сільради Минодора Подільчук.

Для розробки боївки НКВС вжило одного із своїх улюблених та досить ефективних кроків, які чимало нашкодили повстанському рухові і через які загинули багато підпільників. НКВС упіймали ще одного дезертира, ймовірно також з місцевих або й ленківчан, та через залякування й погрози завербували його під псевдо «Яструб», та поставили завдання знайти та влитися до складу боївки, потім вийти на зв’язок до уповноваженого НКВС і, за тодішньою термінологією, «підвести банду під наш оперативний удар».

30 жовтня 1944 року «Яструб» вийшов на повстанців. Під легендою дезертира з Червоної армії, який має бажання боротися проти радянської влади, йому вдалося проникнути до боївки. НКВС рапортувало: «30.10.-44 року в банду був влитий агент «Яструб». Зв’язок з «Яструбом» був вкрай утрудненим, оскільки бандити його від себе не відпускали. Лише 2.11.- п.р. були розроблені способи зв’язку. 3.11.-44 року остаточно був розроблений план ліквідації банди».

Вийшовши на зв’язок, «Яструб» повідомив, що боївка Басараба має спеціальні землянки, де більшу частину часу переховується, і лише в нічний час вдається до проведення «акцій». Отримавши інформацію про боївку, НКВС створило оперативно-військову групу для ліквідації повстанців.

В ніч з 4 на 5 листопада боївка готувалась здійснити наліт на магазин в с. Мамаївці. План нальоту не здійснився, оскільки агент «Яструб», який готував за завданням боївки розвідувальні дані для нальоту, у встановлений строк, діючи за вказівками НКВС, в розташування боївки не з’явився. Через те, що він пізно повернувся, акцію перенесли на інший день.

О 4.00 год ранку (за іншими даними – о 06.30) 5 листопада 1944 року коли прийшла черга «Яструба» ставати на стійку (нести вахту по охороні боївки, поки інші відпочивали), «Яструб» вийшов у визначене НКВС місце, зв’язався з оперпрацівником, та провів опергрупу НКВС до місця, де міцно спали повстанці, які нічого не підозрювали.

ЗРАДА І ОСТАННІЙ БІЙ БОЇВКИ

Отже, на світанку 5 листопада 1944 року о 6.30 год. ранку опергрупа УНКВС розпочала штурм. Спочатку схрони оточили та запропонували повстанцям здатися. Проте вони здаватися не забажали, вчинили збройний опір і намагалися втекти: троє повстанців вискочили з криївки і кинулися втікати. Опергрупа НКВС відкрила вогонь, в результаті чого керівника боївки, Захарія Басарабу, а також його сестру Аницу (часто приносила до боївки їжу та розвідувальні дані, та цього дня залишилася ночувати в схроні), було вбито. Третьому повстанцю – Дмитрові Городецькому – вдалося втекти: він втік в село Шубранець, де і сховався. Інших повстанців захопили практично сплячими: 5-х повстанців – Веренко Івана, Бідняка Василя, Бідняка Миколу, Гордея Миколу та Вербівського Дмитра, а також одну розвідницю Веренко Веронію Дмитрівну, 1904 р.н., жінку Веренко Івана. Вилучено 2 гвинтівки та 1 обріз, 27 гранат та запали до них, 208 патрон, продукти харчування і реквізовані речі.

Ще одного повстанця – Григорія Воєвідко – не виявили: він вдень пішов в Мамаївці за хлібом, а коли повертався – почув постріли і побачив ракетниці, і сховався. Проте не маючи схронів, – а наступила зима, переховуватись стало дуже важко – 17 грудня Воєвідко явився в Садгірський райвійськкомат, сподіваючись що буде мобілізований в армію. Проте НКВС в Садгорі його виявило, затримало і заарештувало.

Дмитро Городецький переховувався у різних людей в Ленківцях, та одного разу під час облав був виявлений у громадянки Осипчук Василини під ліжком, «взятий з її хати де був схований і переданий сільрадою до Рай Н.К.В.Д.».

Слідчі рапортували до Центру, що викрито боївку, організовану підрайонним проводом ОУН, а розслідування ведеться в напрямку виходу на ОУНівську організацію Кіцманського району.

Також зазначалося: «Слідство розпочате і буде проведено в розрізі першої частини Указу Президії Верховної Ради РСРС від 19.4.-43 р.».

Про це, а також про подальшу долю учасників боївки – в одному з наступних випусків «ЧАСу».

 

 

1 thought on “БОЇВКА УПА У ЛЕНКІВЦЯХ

  1. Дякую за статью.Мене звутьКовальчук Орися мені 63 рокі. В ці статті йдеться про мого діда і дядька, Бідняка Миколу та Бідняка Василя.Щеро вам дякую!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.