ТОМОС – ЗА І ПРОТИ

Глава УПЦ КП патріарх Філарет(праворуч), глава УПЦ МП митрополит Онуфрій(посередині) і глава УАПЦ митрополит Макарій (ліворуч)

Багато вже написано про юридичне захоплення Москвою Української православної церкви, але існувало і церковне синодально-імперське її захоплення .Відомо, що більше 300 років тому Українська православна церква була захоплена Москвою. Власне, щоб приєднати українську церкву до Москви патріарх Нікон Минов і організував тоді грандіозну реформу московського православ’я. В результаті цього штучного об’єднання і московська і київська церковні традиції втратили сою самобутність і були уніфіковані новою синодально-імперською системою. Жорстокі переслідування російських старообрядців з боку «ніконівців» якраз були і мотивовані необхідністю єдності з Українською церквою. Проте створити одну Церкву не вдалося. Дуже сильною була різниця ментальна, культурна, мовознавча, побутова і історична. Спроби поєднання двох церков наразили на внутрішній опір, який продовжується і зараз.

У наш час в українському православ’ї появився унікальний шанс до створення  Української Соборної Православної церкви. 9 жовтня у Стамбулі розпочалося триденне засідання Синоду Вселенського патріархату. 10 жовтня на цих зборах церковники заслухали звіт посланців патріарха Варфоломія (екзархів: архієпископ Памфільський і Західної єпархії УПЦ в США Даниїл та єпископ Едмонтона і Західної єпархії у Канаді Іларіон ), які майже місяць провели в Україні. Екзархи їздили по українських церквах, розмовляли зі священиками. За результатами їхнього звіту про церкви в Україні й був ухвалений дозвіл Синоду на створення Єдиної Помісної Церкви. На Синоді було вказано, що пізніше у Києві проведуть об’єднавчий Собор, на якому оголосять про створення нової автокефальної Православної церкви і оберуть її голову. Зразу ж в Україні було оголошено (головою Української православної церкви Філаретом) про зібрання Собору в Україні вже найближчим часом (у листопаді 2018 р. Константинопольський архієпископ Йов повідомив також, що є настійлива пропозиція Вселенського патріархату щодо назви церкви. Вона повинна називатися Православна церква в Україні, натомість Філарет і представники Київського патріархату вважають, що назва має бути –Українська православна церква. Рішенням Синоду також створюється для співпраці з Вселенським патріархатом Ставропігійське Представництво, яке перебуватиме у Андріївській церкві Києва (передана  Вселенському Патріархату для користування, а раніше належала УАПЦ).

Після цього московські ієрархи заявили, що 11 жовтня 2018 Вселенський Константинопольський патріарх припинив своє існування, оскільки  Константинополя немає вже більше ніж 700 років, а є Стамбул – турецьке місто у Європі і якщо він є

патріархом, то православної церкви у Туреччині (його обирають 20 турецьких ієрархів). Хоча до цього часу Вселенського патріарха визнавали і московські ієрархи як голову Всесвітньої православної церкви і в промовах згадували його  постійно під час богослужінь. Відповідно, можна сказати, що немає і держави «Русі» більше 700 років, яку  представляють Московські ієрархи, а Москва тоді була провінцією Києва.

Уже 15 жовтня відбувся Синод Російської Православної Церкви у Мінську, який прийняв заяву про те, що члени Священного Синоду визнають неможливим подальше перебування у євхаристійному спілкуванні з Константинопольським Патріархом. Зокрема, у заяві говориться: «Прийняття в спілкування розкольників та підданого анафемі в іншій Помісній Церкві особі з усіма рукопокладеними ними «єпіскопами» і «кліриками», посягання на чужі канонічні території,спроба відректися від власних історичних рішень і зобов’язань, – все це виводить Константинопольський Патріархат за межі канонічного поля і, до великої нашої скорботи, унеможливлює для нас продовження євхаристійного спілкування з його єрархами, духовенством і мирянами». Така заява і таке рішення свідчить, що Москва не хоче випускати Україну зі свого церковного простору.

Досить неоднозначною є позиція Української греко-католицької церкви у питання надання Томосу Україні. Справа в тому, що у 1596 році об’єдналась в Українську греко-католицьку церкву канонічна українська православна церква та католицька церква, а частина Української православної церкви, яка не бажала об’єднуватись, вважалась неканонічною, утворивши свою церкву. Зокрема, на соборі у Римі (листопад 2018 р.) голова української греко-католицької церкви Святослав піднімав питання про відвідування церкви молоддю, про поширення християнської віри серед українців, але про відношення до Томосу і його надання українській православній церкві і слово не було сказано.

Для надання Томосу потрібно організувати собор всіх трьох Українських православних церков, що має зробити Україна. Але організація такого собору  є досить проблематичним. Виникає питання, кому надавати Томос? Ситуація виглядає так, що найбільшою за кількістю парафій, монастирів, інших церковних структур є Українська православна церква в єдності з Московським патріархатом – УПЦ (МП). Зрозуміло, що вона є частиною Російської православної церкви, але у ній є і проукраїнські елементи, деякі архієреї, які ладні порвати з Москвою. Вони не є більшістю, але їх участь у створенні Української помісної церкви  дуже важлива. Друга важлива Українська православна церква Київського патріархату –УПЦ (КП), створена у 1992 році. Ця церква українського спрямування. Третьою  є Українська автокефальна православна церква – УАПЦ, яка більше має парафій і мирян на Західній Україні. Крім цього, є і інтереси Вселенського патріарха, який тепер має своїх екзархів в Україні. Відповідно, у цих трьох українських православних церков і Вселенського патріарха інтереси далеко не співпадають. Наразі стоїть питання, чи архієреї УПЦ МП, які готові приєднатися до Української помісної церкви, керівництво  УПЦ КП і УАПЦ зуміють домовитися, досягти компромісів і провести об’єднавчий собор. Важливим у перемовинах є питання, хто має бути предстоятелем цієї церкви. Багато в цій ситуації залежить від патріарха Філарета. Як він поведе себе у цій ситуації.

УПЦ КП може і самостійно провести архієрейський собор, залучивши до нього деяких єпіскопів УАПЦ. Але чи зможуть взяти участь у такому соборі архієреї УПЦ МП? А без них собор буде неправомочним і його може не визнати Вселенський патріарх. У всякому разі, поживемо, побачимо.

На мою думку, майже за 30 років відновлення і існування самостійної та незалежної України ні одна з українських православних церков (Українська православна церква МП, Українська автокефальна православна  церква, Українська православна церква КП) не виявилась здатною дати світу нову богословську школу, не змогла дати нові імена  видатних богословів, святителів. Відчувається якийсь застій, а застій породжує кризу. Відповідно, позбавлення від кризи не допоможе само по собі наданням Томосу про автокефалію старим в основному радянським елітам, а лише, у значній мірі, законсервує духовний стан українського церковного співтовариства. Можна тільки надіятись, що новий час принесе новий духовний стан, що при підтримці Вселенського патріархату в Україні виникне нова богословська школа, здатна , в свою чергу, народити нові богословські еліти, зацікавити новизною і ін. Тільки це може привернути до церкви як старше покоління людей, так і молодше.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.