Василь Бабух: СУБТРОПІК ПРИЖИВСЯ В ЧЕРНІВЦЯХ

Продовжує дивувати своїми ботанічними експериментами відомий буковинський природолюб чернівчанин Олег Васильович Гиндич. А почалося все з того,що він взявся акліматизувати у нашій кліматичній зоні таку теплолюбиву культуру,як лавр благородний. Аматор потратив на це багато літ свого життя,поки не досяг успіху. Лавр на його садовій ділянці росте на відкритому повітрі і не боїться холодів, до яких субтропічні культури не пристосовані. Навіть зимою на ньому тримається листя. Гиндич рве його і використовує свіжим під час приготування різних страв. Лавр,який пройшов процес акліматизації, несподівано для Гиндича набув нових якостей-його листя стало набагато ароматнішим,ніж те,яке виросло в субтропічних умовах. До того ж воно позбулося звичної терпкості. Їжа,приправлена ним, стає смачною і приємною на запах.А ще листя акліматизованого лавра сприяє поліпшенню людського здоров’я, оскільки насичене цілющими речовинами.
Олег Васильович першим на західноукраїнських землях досяг такого вражаючого результату.
Вдалося природолюбу акліматизувати й таку екзотичну рослину,як фейхоа. На Буковині він теж першим взявся за її вирощування. І не без успіху.Фейхоа на ділянці Гиндича надійно вкоренилося й почало плодоносити. Результат експерименту вражаючий.Адже йдеться про субтропічну культуру набагато вередливішу,ніж лавр благородний.
Яких лише дивовиж не побачиш на обійсті ентузіаста?
Олег Васильович культивує на своїй присадибі й інші рідкісні рослини,зокрема змієвон та гінкго.Саджанцями гінкго він ділиться з такими ж,як він, екологами-аматорами.
Свого часу Олег Васильович подарував кілька вирощених екзотів учням однієї зі шкіл Путильського району.Там, в умовах
Буковинських Карпат юні натуралісти теж намагаються повторити експерименти свого
мудрого наставника.
Природолюб не тільки акліматизовує субтропічні екзоти, але й детально описує ці процеси у своїх щоденниках. Потім на основі зібраних матеріалів створює наукові статті друкує їх у місцевих газетах.Далі-більше: впорядковує з них посібники.
Кілька років тому він видав окремою брошурою нарис про секрети вирощування гінкго дволопатевого.Після цього природолюб порадував читачів ще одною новою науковою працею під назвою “Інжир за межами субтропіків у відкритому грунті”.

Цей екзот,як зясувалося, теж зацікавив експериментатора. І
-Що ж то за таємнича рослина,-поцікавилися ми в Олега Васильовича.

-Інжир – прадавній релікт субтропічної флори,сказав еколог.-За історичними відомостями вирощувався він в Азії ще 5 тисяч літ тому.
А завезли його сюди з аравійських країн. Потім інжир почали вирощувати фінікійці, від яких він перемістився до Єгипту,ЕладиТуреччини та Іспанії.
Інжир згадується на сторінках Біблії.
Його ще називають смоківницею,смоквою та фігою.

Стародавні народи обожнювали цю рослину,приписуючи їй чудодійну силу.
-У цьому не було ніякого перебільшення,-стверджує Олег Васильович Гиндич.-Інжир і справді є носієм багатьох цілющих речовин, зокрема фосфору,заліза,магнію ,білків,жирів та вуглеводів. Славиться рослина й своїми антисептичними властивостями. Вона є помічною від багатьох хвороб.
Причому корисними вважаються не лише плоди смоківниці, але й її листя та сік. До речі, листям інжиру в азійських країнах лікують домашніх тварин.
Олег Гиндич, застосувавши власну методику гартування субтропічних культур в умовах буковинського клімату, у досить стислі строки зумів акліматизувати смокву. Одне слово,він на практиці довів,що вона,як субтропічна культура, може з успіхом вирощуватися в нашому краї і приносити неабияку користь людям.
Як відомо, на території митрополичої резиденції Чернівецький національний університет почав закладати сад з біблійних рослин. Смоківниця теж належить до них.Тож Олег Васильович Гиндич пообіцяв,що зможе надати розсаду цього дерева для біблійного гаю.
Набутки ентузіаста могли би прислужитися Чернівцям,місту в якому він живе і творить.. Екзоти,які невтомний аматор акліматизував, можна було б висадити в парках та скверах,щоби вони радували городян.З такою пропозицією Гиндич неодноразово звертався до міського керівництва.Але там,на жаль, його не почули.І тому плоди його багаторічних пошуків сиротливо тісняться на його присадибній ділянці,чекаючи своєї черги.Тим часом літа обсіли ентузіаста, припорошили його скроні
снігом сивин.А він все ще продовжує сподіватися,що до його голосу прислухаються і що створений ним спадок вийде нарешті в люди.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.