Після обрання В. Зеленського президентом України в ЗМІ з’являється чимало прогнозів про можливість реваншу старих політичних сил. Представники цих сил самі дають привід для таких припущень своїми заявами і поведінкою. Але небезпека реваншу стає реальною у тому випадку, коли прагнення повернутися у минуле заволодіває значною частиною суспільства. А які настрої переважають у сучасному українському суспільстві?
Масове розчарування у представниках правлячого класу України
Майже 75 % голосів виборців, поданих за людину, яка не асоціюється з вітчизняним політикумом, свідчать про масове розчарування сучасними українськими політиками. Рядові громадяни вважають, що держава по-справжньому не захищає їхні права, що правляча каста поставила себе над законом і при такій системі проста людина не може досягти заможного життя і комфортних умов існування. Тому й голосують за того кандидата, який обіцяє зламати стару систему і оновити державний апарат в інтересах переважної більшості громадян.
А якою має бути оновлена держава, кожен з виборців уявляє по-своєму. Ситуація чимось нагадує ту, що існувала напередодні розпаду СССР, але є складнішою і різноманітнішою. Тоді дуже багато людей вважало, що ідеальним зразком для нас є Захід, і якщо його скопіюємо, то заживемо так само заможно і комфортно. Нині таких наївних сподівань майже не залишилося. Українці зрозуміли, що кожна західна держава має свою специфіку, і цілковито скопіювати чужий досвід не вдасться. Якщо на початку 90-х рр. фантазували, що невдовзі заживемо як у Франції, то зараз мріють ще за свого життя наздогнати Польщу чи хоча б Румунію…
До багатьох українців дійшло: рух країни вперед неможливий, доки вся реальна влада у ній належить десяткові олігархів, яких хвилює лише особисте збагачення. Вони всіляко гальмують розвиток малого та середнього бізнесу, бо не потребують таких конкурентів собі. А без розвитку такого бізнесу неможливо збудувати сучасну демократичну державу. Адже саме він має капітали, необхідні для створення справжніх політичних партій, здатних захищати парламентськими методами права різних соціальних груп. Відтак матимуть змогу підтримувати незалежні засоби масової інформації, що забезпечить справжню свободу слова. На жаль, нині громадську думку формують провідні телеканали, що належать олігархам, і подають суспільству викривлену картину подій. Телебачення маніпулює політичною поведінкою громадян в інтересах тих же самих олігархів.
В руках справжніх господарів українського життя сконцентровані величезні капітали, які є постійним джерелом корупції. Олігархи мають змогу підкуповувати суди, а відсутність справедливого суду викликає особливе невдоволення рядових громадян і реально загрожує самому існуванню держави. Україна не першою опинилася в лабетах олігархічної системи, й історичний досвід свідчить – без зламу цієї системи успішний розвиток країни неможливий. Питання – що повинно прийти їй на зміну? Рух вперед чи назад?
Ностальгія за часами СССР
Із сумом доводиться констатувати, що дуже багато наших співгромадян нині бачать ідеал суспільного життя не в майбутньому, а в минулому. Ностальгія за тим, що було, викликана багатьма чинниками. Людям хочеться впевненості у майбутньому, а її немає. От в часи Брежнєва вона була – кожен знав своє місце в суспільстві, був впевнений, що збереже своє робоче місце і міг розраховувати, що на базові потреби зарплати йому вистачить. Хліб по 16 копійок за буханку люди старшого віку забути не можуть. Як і пам’ятають неймовірно низькі (з сучасної точки зору!) комунальні платежі, копійчані платежі у міському транспорті, дешеві квитки у кінотеатри і навіть у театри. Правда, мало хто задумується, звідки були кошти у держави, щоб утримувати таки низькі ціни. А головне – чому надовго їх не вистачило, і держава з такою “чудовою” економікою розвалилася швидко і, фактично, без опору рядових громадян.
Слід сказати, що брежнєвський СССР був ідеальною державою для людини пасивної і лінивої. Відбув свої вісім годин на підприємстві чи в конторі, робив аби як свою роботу, поцупив щось „для дому, для сім’ї” (мовляв, держава у нас краде більше, ніж ми у неї), і можеш розпоряджатися собою. Чимало чоловіків у місті тоді свій вільний час проводило за грою у доміно. У дворі – столи і лавки, на стіл приносили трилітрову банку пива і гранчаки, на газету – просту закуску, і дотемна стукали костяшками доміно. Якщо не було цікавого серіалу по телевізору.
Це нині нерідко вільний час проводять у кафе, а тоді таких закладів було негусто. За кордоном мало хто бував, тож і звичок закордонних не мали. Замість нинішніх безвізових закордонних подорожей мали щотижневий “Клуб кіноподорожей” по телевізору. А відпочивати на море їхали в Затоку, коли ж грошей було побільше – то у Крим чи на Кавказ. У селян життя було важчим, ніж у мешканців міст. Колгоспницям влітку не до відпочинку – із сапою на колгоспному полі зрання до вечора, а ще є й домашнє господарство. Заробляли мало, і якби не крали у колгоспі, то взагалі кінці би не зводили з кінцями. Але робота була, причому, у рідному селі. А тепер роз’їхалися світами і з ностальгією згадують про це. Найгірше ж підзабулося – така властивість людської пам’яті.
Ностальгують за старими часами і ті, у кого дитинство пройшло в СССР. Вони згадують смачне морозиво, газовану воду із сиропом по 3 копійки за склянку, гуртки у будинку піонерів, вогнища і печену картоплю у піонерському таборі. Все найкраще з минулого наша пам’ять береже, а фантазія ще й прикрашає. Погане ж ми намагаємося забути, щоб не псувати собі життя неприємними спогадами. На фоні нинішніх складних проблем ідеалізоване минуле виглядає особливо привабливим, і це необхідно враховувати.
Прикрашений “совок” у свідомості багатьох українців московська пропаганда намагається використовувати в своїх інтересах. У сучасній Росії відроджують зовнішні ознаки СССР у рамках загальної імперської політики. Але нічого від безумовних досягнень колишньої соціальної політики там і близько немає. Деградовані освіта і медицина, повсюдна корупція, злиденне життя простолюду в російській провінції – такі реалії. Нічого спільного з ностальгічними картинками “гідного життя радянської людини”. Варто постійно знайомити наших земляків, що ностальгують за минулим, із цими реаліями. Тоді меншою буде вірогідність масової підтримки спроб реваншу совка, які можливі у нас в найближчому майбутньому.
peredplata
