КАПІТУЛЯЦІЯ? РЕВАНШ? ЧИ ЩОСЬ ІНШЕ?

У неділю в Києві на вулиці Банковій під Адміністрацією президента відбулася масова акція протесту. На неї вийшли волонтери і колишні учасники АТО, які вважають, що нова влада готова капітулювати перед Росією. Протестуючі вимагали, щоб до вийшов сам Володим Зеленський, але “народний президент” не захотів віч-на-віч поспілкуватися із цими представниками народу. Натомість спілкувалися поліцейські, відбулися сутички, хоча і обійшлося без найгіршого. Щось зарано починаються акції протесту, адже курс нового президента ще чітко не визначився

Куди може піти Україна найближчим часом?

Конституція України містить положення про стратегічний курс нашої держави на вступ до НАТО і ЄС. Під час свого першого зарубіжного візиту до Брюсселя Володимир Зеленський підтвердив незмінність цього курсу, причому практично тими же виразами, якими користувався його попередник Петро Порошенко. Про капітуляцію там не йшлося. Але на думку про неї налаштовують інші факти. Ще під час виборчої кампанії у Зеленського говорили про його бажання якнайшвидше завершити війну на Донбасі. Для цього він пропонував простий рецепт: українці повинні припинити стріляти. Проте гібридну війну розпочала не наша держава, а сусідня Російська Федерація.  Коли росіяни пипинять стрілянину, тоді й війна скінчиться. А якщо припинять стріляти українці, то припинить існування наша держава – її окупує ворог.

Війна продовжується шостий рік поспіль, від неї втомилося українське суспільство. Прагнення миру відчувається все сильніше, але не можна погоджуватися на мир за будь-яку ціну. Коли ігноруються корінні державні інтереси – суверинітет і територіальна цілісність України, то йдеться про поразку і капітуляцію. Новий президент підкреслював, що він не збирається відмовлятися від наших територій, окупованих росіянами, а докладатиме зусиль для їхнього повернення. На жаль, громадськість не бачить конкретного плану такого повернення, як не бачила його і від президента попереднього. Натомість росіяни свої плани не особливо приховують. Якщо Київ визнає Крим російським, то російські війська будуть відведені з ОРДЛО, а ця територія повернеться Україні. Втім, це типовий “подарунок диявола”, тому що Москва вимагає широкої автономії для Донбасу, і це дозволить народним депутатам від повернутих територій блокувати у Верховній Раді прийняття законів, спрямованих на пряме включення України в процеси європейської та євроатлантичної інтеграції. Фактично територія ОРДЛО лишиться під повним російським контролем, хоча формально вона вважатиметься українською. Й відновлювати зруйноване українці мусять самі й власним коштом…  Автонромний статус Донбасу означатиме, що процес федералізації України розпочнеться, і невдовзі у нього включаться інші регіони – такі настрої, зокрема,  сильні у Закарпатті.

У зв’язку з цим варто звернути увагу на події в суспідній з Україною Республіці Молдова. На неї також різко зріс тиск з боку Москви, якому піддалися навіть проєвропейськи налаштовані молдовські демократи. Вони погоджуються утворити парламентську коаліцію з проросійською соцпартією на основі визнання федералізації своєї держави й її відмови від вступу до НАТО. Такі ж умови Москва висуває й українським політикам, розраховуючи на те, що вони здадуться і повернуть нашу державу під контроль Кремля. Втім, існує й суттєва різниця – молдавани у Придністров’ї вже не воюють давно, а у нас на Донбасі стріляють постійно. Закликати лише одну сторону припинити вогонь – це зовсім не “мирна ініціатива”, а лише шлях до капітуляції.

Представником України у Мінську на переговорах по Донбасу Володимир Зеленський призначив колишнього президента Кучму. А Леонід Данилович заявив про “необхідність” припинити вогонь з українського боку у відповідь на російські обстріли. Хоча потім пролунали пояснення, що малося на увазі лише не відкривати вогонь по мирних об’єктах, фраза Кучми викликала різке обурення тих, хто знаходиться на фронті. А в Москві її сприйнли, як вияв української слабкості, й нанесли артилерійський удар по позиціям ЗСУ. 152-мм снаряд влучив прямо у бліндаж і наші хлопці понесли такі втрати, яких вже давно не було. Агресор продемонстрував, що він розуміє лише силу й не варто надіятися на його добру волю і бажання якнайшвидше заключити мир. А тут ще прес-секретарка нового президента на весь світ заявила, що українські військовослужбовці на Донбасі ведуть вогонь по мирних об’єктах. Такі заявки були сприйняті активною частиною українського суспільства як шлях до капітуляції перед Путіним.

Не меншу тивогу людей, здатних мислити самостійно, викликає значна активізації старих політичних сил, які вже не приховують свого бажання взяти реванш за свою поразку під час Революції Гідності. Чітко сформулював їхні головні вимоги представник скандально відомиої родини Добкіних, який насамперед вимагає скасувати декомунізацію і закон про державну українську мову. Політичі сил, які представляє цей діяч, розраховують знову взяти всю владу в свої руки, і прагнуть розправитися з тими, хто п’ять років тому відштовхнув їх від бюджетного корита. В Україні ще не все розікрали, от і спішать вони хапонути насмачніші шматки. “Вчорашні” вважають, що суспільство розчароване у нездійсненних сподіваннях на кардинальну зміну системи й нездатне ставити опір силам реваншу. А дарма.

 

Ще не все втрачено

Останній Майдан засвідчив, що в Україні активно формувається громадянське суспільство і його представники вчаться відстоювати свої права. Тисячі добровольців на фронті, могутній волонтерський рух – це ті нові сили, які видно неозброєним оком. Вони знають, чого хочуть, і вже мають певний досвід у досягненні своїх цілей. Корумпована система намагається їх залякати, знищити фізично – як Катерину Гандзюк у Херсоні. Але активісти продовжують боротьбу і примушують владу рахуватися із собою. Вони попереджають, що боротимуться і проти капітюлянтів, і проти реваншистів, щоб зберегти всі досягнення останніх років.

Боротьба обіцяє бути жорсткою і дуже складною. Крім всього іншого, неспрятливі зміни відбуваються на міжнародній арені. На Заході підсилюються промосковські симпатії, засновані не на ідеології, а на грошах. Санкції проти Росії стримують розвиток бізнесу з цією країною, а він приносив раніше значні прибутки не лише західним бізнесменам, але і політикам. Росія – це ракова пухлина корупції, метастази якої розповзаються всім світом. Чимало західних політиків звикло отримувати значні кошти за специфічні “послуги”, які надавали росіянам у підтримці їхніх забаганок. Їхні інтереси співпадають з інтересами Путіна, і основне – це зняття санкцій з Росії. Ідеальний варіант для них полягає у тому, щоби режим санкцій порушила першою Україна, тоді дуже легко можна буде реалізувати свою головну мету. Українські ж активісти мають враховувати цей чинник і протидіяти йому.

Зацікавлені у збереженні української державності політичрні сили повинні відмовитися від традиційних  для наших націонал-демократичних мрійників гарних фантазій й рахуватися лише з реаліями.  А вони невеселі: влада в Україні належать декільком невеликим групам людей, яких ми звикли називати олігархами. Відчувши небезпеку з боку Порошенка, вони перед президентськими виборами об’єдналися, використали популярні серед громадськості настрої, і забезпечили перемогу Зеленського. Нині в Україні розгортається нова виборча кампанія, і боротьба за місця у парламенті набуває значної гостроти. А різні олігархічні групи мають у ній діаметрально протилежні інтереси, і гріх не скористатися суперечностями у цьому середовищі для патріотично налаштованих сил.

Нарешті, варто уважно придивлятися до того, куди еволюціонуватиме сам Зеленський. Досвід показує, що посада значно змініює людину, її погляди і поведінку. Наприклад, Кучма переміг Кравчука завдяки проросійській риториці, а наприкінці своєї президентської кар’єри вже представ перед світом як автор книги “Україна – не Росія”. Будемо надіятися, що подібний шлях пройде і нинішній президент, Якщо встигне, звичайно – більшість оглядачів вважає, що від влади його відсторонять достроково. Інша річ – хто відсторонить, і яким чином. Гарячі голови говорять про черговий Майдан, незалежні аналітики – про можливість військового перевароту, а реваншисти малюють свої схеми. Є навіть таккий прогноз: після виборів прем’єр-міністром стає Юлія Тимошенко, а спікером парламенту – Віктор Медведчук. Парламентарі оголошують імпічмент Зеленському (розчарування у ньому охоплює все суспільство), і до президентських виборів країну за Конституцією очолює Медведчук. Проте не будемо лякати один одного, не так все страшно.

Перша акція протесту під президентською адміністрацію показала, що у суспільстві є сили, готові захищати Україну, не допускаючи ні капітуляції перед Кремлем, ні реваншу старих політиків часів Януковича. Ці сили та їм подібні повинні об’єднуватися,  набувати масовості, шукати підтримки у різних суспільних середовищах. В умовах передвиборчої боротьби є чималі можливості для донесення своїх поглядів до максимальної кількості виборців, ними треба користуватися. Перемагає той, хто рішуче відстоює свої позиції, щукає нові методи діяльності й заручається підтримкою інших політичних сил, близьких до себе за ідеями й тактикою боротьби.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.