Гібридна війна охоплює різні сфери, у тому числі й такі, що багатьом і уявити важко появу саме там справжнього поля бою. А запеклі битви киплять не лише навколо територіальної належності Криму чи Донбасу, а й довкола назв населених пунктів і вулиць, історичних пам\’ятників чи змісту шкільних підручників. Адже будь-яка нація формується на основі спільної культури й історичної пам\’яті, і противник намагається цю основу підірвати. У сучасній Україні боротьба іде за послідовне виконання чотирьох законів про декомунізацію, і опір змінам лише зростає. І не тільки на Сході України, а й навіть у наших Чернівцях.
Чому питання історії такі важливі для сучасників?
Ми живемо у світі, який стрімко міняється, причому швидкість змін постійно зростає. Здавалося б, людина не в змозі встигнути за ними, проте молодь на льоту підхоплює нове і будує своє життя згідно з новими правилами. Інша річ – люди поважного віку. Їм дуже непросто відмовлятися від звичних реакцій на події, тим більше – від поглядів, сформованих десятки років тому. На їхніх очах відбувалися історичні події, в яких вони особисто брали участь. Кожен, хто бачив якийсь фрагмент, оцінює всю величезну картину, виходячи з власного досвіду, а він у різних людей різний, часто навіть діаметрально протилежний. До прикладу, невинно постраждалий від політичних репресій ненавидить систему, яка зіпсувала йому життя. А той, хто його арештовував, конвоював, допитував, вважає \”вертухайську\” сторінку своєї біографії гідною поваги.
Люди середнього віку згадують своє життя, у якому могло й не бути якихось видатних подій, але залишилися приємні спогади про безтурботне дитинство, юнацьку дружбу, перше кохання. Звичайне життя, але вже з ностальгійними нотками. Одні вміють відділяти приватне від загальнополітичного, інші – ні. Адже за тоталітаризму людину примушували ототожнювати себе з існуючим політичним режимом і у декого така позиція залишилася, її навіть передають своїм нащадкам.
Втім, далеко не всі сприймають історію крізь призму власного життя. А історичні знання виносять головним чином зі школи чи отримують їх через засоби масової інформації. На основі цих знань формують своє ставлення до сучасності. Школа сталінських часів минуле висвітлювала за чорно-білою шкалою: все совєтське вважалося добрим, буржуазне – поганим. Потім оцінки трохи пом\’якшувалися, але різке протиставлення і примітивне моралізаторство нікуди не зникали. Однозначний підхід виховував нетерпимість до всього, що вважалося \”не нашим\”. На жаль, багато людей зберегли подібне ставлення дотепер. А \”наше\” асоціювалося з певним набором історичних міфів і пов\’язаних з ними персон. З іменем Леніна виростали покоління, які вірили в казки про \”мудрого і доброго Ілліча\”. А коли правда про ленінські злочини вирвалася назовні, далеко не всі змогли її сприйняти. Гарна казка виглядає привабливіше, ніж страшна правда.
Хто опирається змінам
У часи СССР найважливішою подією всесвітньої історії вважалася \”Велика Жовтнева соціалістична революція\”, що відображалося навіть у топонімічних назвах. Зокрема, у Чернівцях був проспект 50-річчя Жовтня, а центральна вулиця нашого міста носила ім\’я Леніна. Чимало \”героїв громадянської війни\” отримали у Чернівцях свої вулиці: Фрунзе, Котовський, Чапаєв…
Проте 1991 року СССР розвалився, відтак його прибічникам необхідно було терміново шукати заміну застарілим символам. Власне, така заміна ішла повним ходом у 80-х рр., коли у свідомості нових поколінь події 1917-1921 рр. вже виглядали архаїкою, натомість учасників Другої світової війни ще жило багато. Проте в СССР свідомо підміняли Другу світову війну 1939-1945 рр. \”Великою Вітчизняною\”, щоби приховати участь Совєтського Союзу у вересневій кампанії 1939 р. проти Польщі на боці гітлерівської Німеччини.
Таке виділення зі світової війни власної \”Великої Вітчизняної\” давало можливість подавати себе як \”рятівника світу від коричневої чуми\” та \”визволителя Європи\” й вимагати від усіх \”безмірної вдячності\”, переконуючи світ у тому, що він опинився в \”невідплатному боргу\” перед Москвою. Власних же підданих кремлівські вожді дурили казками про \”мудрого полководця Сталіна\”, всіляко принижуючи внесок союзників у спільну перемогу над Гітлером. Подібні фальсифікації історії міцно в\’їдалися у свідомість багатьох совєтських громадян і дотепер сприймаються ними як істина в останній інстанції.
Нині у Чернівцях іде запекла дискусія навколо перейменування вулиць, що носять імена совєтських полководців, а також долі пам\’ятного знака танкістам Червоної армії біля залізничного вокзалу. Особливі емоції викликала ідея прибрати старий танк з постаменту. Прибічники цієї ідеї аргументують таку потребу тим, що у галицьких областях подібні танки вже зняли. Але між нібито подібними пам\’ятними знаками є суттєва різниця – і у часі їхнього встановлення, і у долі самих бойових машин.
У сусідніх галицьких містах (наприклад, Заліщиках або Чорткові) танки Т-34/85 встановлювали через декілька десятиліть після війни. Тоді застарілі машини знімали з консервації, і щоб не марудитися з їхньою утилізацією, викочували на постаменти, оголошуючи їх \”пам\’ятниками героям-танкістам\”. У Чернівцях же встановлено справді бойовий танк, який брав участь у боях за місто. Причому моделі Т-34/76 залишилося дуже мало, і нині ці машини мають не лише історичну, а й значну колекційну цінність.
Майбутню долю танка намагалися обговорити з представниками різних груп чернівецької громадськості у міській раді, проте порозуміння не вийшло. Прибічники традиційних поглядів на \”Велику Вітчизняну війну\” зірвали обговорення, не даючи своїм опонентам можливості висловитися. У такій ситуації краще не приймати непродуманих рішень, а почекати більш спокійних часів: суспільні настрої міняються, старе поступається новому.
Трохи інший характер має дискусія про перейменування вулиці Ватутіна на вулицю Бандери: тут противниками перейменування виступають не лише прибічники совєтських історичних схем, а й частина українських націоналістів. Адже колись єдина ОУН ще у 1940 р. розкололася на бандерівців і мельниківців, і останні мали міцні позиції на Буковині. Їхні нащадки не відмовилися від традиційного протистояння. Примирити опонентів може хіба що постать засновника ОУН полковника Євгена Коновальця. Може, варто розглянути такий варіант перейменування вулиці?
Позбавлятися символів тоталітарного минулого необхідно, хоча при цьому необхідно ретельно продумувати кожен крок. Важливо пам\’ятати, що противники незалежності України роблять все для того, щоб зберегти свій антиукраїнський варіант історії. А без створення власного, а не нав\’язаного нам Москвою варіанту, ми приречені вічно рухатись хибною траєкторією. Майбутнє України виростає з її минулого, тож необхідно відроджувати його в тих формах, які зберігають саме українську сутність нашої історії. Недарма у державах, які вирвалися з московського ярма, активно діють інститути національної пам\’яті. Є такий і в сучасній Україні. Нам необхідна політика історичної пам\’яті, яка дозволить остаточно позбутися залишків тоталітаризму, ще помітних у свідомості людей, занурених у минуле.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
