Не так давно у одному із залів Чернівецького художнього музею відкрито персональну виставку двох майстринь-вишивальниць, чернівчанок Павліни Жоріної та Лариси Канюк, які репрезентували понад 80 робіт. Як сказав на відкритті виставки знаний митець, майстер художньої вишивки, писанкарства, Заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк, ці майстрині закохані в українську культуру, а їхні роботи поєднали старовинні традиції вишивки з більш сучасними і новітніми технологіями і напрямками цього мистецтва.
Персональна експозиція стала можливою завдяки Чернівецькому художньому музею та організаторам щорічних виставок „Вишиваний дивотвір”, які подарували відповідний сертифікат за багаторічну участь у згаданих виставках пані Павліни і пані Лариси.
Павліну Жоріну я знаю багато років і просто не уявляю цю жінку без вишивки, як власне захоплена цією справою і вона сама. Може вишивати без перепочинку, лишень викроїти б час для цього. ..
На виставці мені важко було навіть виокремити якусь роботу. Кожна – чи то рушник, чи серветка, чи сорочка, чи картина, – вабить самобутністю, у кожній – закодовані народна мудрість і краса, а навколо неначе лине часом тужлива, часом весела мелодія.
Мене завжди дивувало, як вдається Павліні Петрівні так продуктивно творити при тому, що її невтомні руки майже 20 років доглядали чоловіка Володимира, який переніс інсульт та впродовж тривалого часу потребував сторонньої допомоги. Коли недуга трохи відпустила, Павліна Петрівна переконала його зайнятись живописом і впродовж багатьох років потому надихала на творчість. Чоловік писав лівою рукою самобутні полотна без жодної спеціальної освіти та навичок. А Павліна Петрівна всіляко допомагала, а собі знаходила розраду у вишивці.
ЇЇ роботи можна одразу впізнати за філігранною технікою, бережним ставленням до традицій цього сакрального для українців прикладного мистецтва, а також за неймовірно гармонійною і водночас несподіваною кольоровою гамою, яку з таким смаком може підібрати пані Павліна.
Варто зауважити, що роботи П. Жоріної прикрашають численні оселі і численних людей. Майстриня щедро обдаровує своїми витворами рідних, друзів, знайомих. ЇЇ вишиванки полюбляють одягати невістки, сини, онуки, яких у жінки четверо. Вишивані рушники, подушки, картини прикрашають не одну чернівецьку і навіть заокеанську оселю. Маючи щедру душу, Павліна Петрівна нерідко дарує людям вишивки, а сама потім створює по дві і навіть більше своїх робіт, адже кожну дуже любить.
Кілька років тому на день народження мого онука Максимка Павліна Петрівна вишила для нього подушечку, якою щоразу милується вся моя родина, настільки вона оригінальна й приваблива.
Любов до найдавнішого національного прикладного мистецтва у пані Павліни зародилась у дитинстві, адже мама, вправна заліщицька вишивальниця, навчила і доньку, котра з роками це вміння перетворила у справжнє диво, характерне ні на кого не схожою манерою, неординарним гармонійним використанням кольорів і старовинних традиційних технік. Тому кожна робота – то справжній шедевр. Кажуть, щоб пересвідчитися в майстерності вишивальниці, треба зазирнути на виворітний бік вишивки. Так от у Павліни Петрівни його, вивороту, просто немає. Там такий же акуратний і чіткий малюнок, що завжди дивує.
Як зазначила сама Павліна Петрівна, вишиває вона все своє свідоме життя, але особливо вдячна чернівецьким майстрам Михайлові Покиданцю та Ярославі Гафійчук, яких вважає своїми вчителями і натхненниками. На виставці ж, на чільному місці – дуже гарний вишиваний портрет Ярослави Гафійчук, який створила Павліна Жоріна.
А попереду – знову творчість. Підготовка до 15-го „Вишиваного дивотвору”, який буде присвячено 115-й річниці виходу в світ книги-альбома австрійського інженера Е. Кольбенгаєра „Взори вишивок домашнього промислу на Буковині”.
peredplata
