У ТК «Буковель» триває Всеукраїнський пленер скульпторів

У ТК «Буковель» триває Всеукраїнський пленер скульпторів     Мудреці споконвіків стверджували, що камінь живий: варто лише прислухатися до ритму його серця і оживе образ, що розповість про край, якому він належить. Саме таке завдання поставили перед собою учасники пленеру скульпторів «Гомін карпатських легенд», що проходить у ТК «Буковель». Митці з Харкова, Києва, Львова, Тернополя, Долини, Івано-Франківська й з Тель-Авіва (Ізраїль), об’єднавшись у творчу майстерню просто неба, прагнуть віднайти і повернути ї камінню колишнє тепло і створити справжнє диво – розговорити їх.
Отож всупереч природі, наперекір всім вердиктам і вирокам скептиків вміння митців «читати» камінь, думка та натхненна праця оживляють кам’яне серце, яке прокидаючись, починає розповідати.
Звичайно, готуючись до пленеру, митці знайомились із легендами Карпат, робили ескізи, шкіци, однак камінь диктує своє. Бо карпатський камінь, який надано скульпторам, є багатошаровим: породи (залізо, кремінь та пісковик) плавно перетікають одна в одну, переплітаючись у дивні фантазії кольором та міцністю, фактурою. З таким непростим матеріалом доводиться працювати скульпторам.
Познайомимо з декими з них.

Роман Вільчушинський – Заслужений художник України, відповідальний секретар Тернопільської обласної організації НСХУ.
– Яким був первинний задум?
Природу я асоціюю з образом жінки, яка дарує життя і наповнює його любов’ю. Тому це мала бути сидяча постать жінки, яка грає на дримбі. Адже гуцули – це щедро обдаровані Богом люди. Вони прекрасні майстри, чудові музиканти і витривалі танцюристи, що люблять свободу у творчості. До речі, дримба – це суто жіночий інструмент.
Однак, вивчаючи камінь, вслухаючись у нього, я побачив зовсім інший жіночий образ. Він і став для мене збірним портретом природи карпатського краю.

– Як назвали Ви роботу?
«Карпатська чарівниця».

– Ви родом з Поділля. Тож скажіть, як сприймаєте Карпати, які асоціації вони у Вас викликають.
Я асоціюю цей край із такими людьми, як: Іван Миколайчук, Сергій Параджанов, Юрій Шкрібляк та Василь Корпанюк,Олекса Бахматюк і Михайло Коцюбинський. Так, так, і з Михайлом Коцюбинським, і описаними в його творі «Тіні забутих предків» людьми.

Які враження від ТК «Буковель»?
Це курорт, який увібрав у себе найкращі європейські традиції у розвитку туризму, який претендує бути не тільки спортивним центром, але й культурним.
Ігор Браун – митець із Ізраїлю.

– Чи вперше Ви в Україні?
Річ у тім, що я народився та виріс в місті Львові. Тут закінчив школу та зробив перші кроки у пошуку свого життєвого призначення.
Правда скульптором став не зразу: спочатку навчався у Львівському лісотехнічному інституті на факультеті «Дизайн меблів», згодом в Інституті прикладного та декоративного мистецтва на факультеті «Проектування меблів та інтер’єрів». Потім, прагнучи відшукати свою творчу стезю, пробував свої сили у навчальних закладах Москви, Ленінграда, Києва. І лише у Харкові я остаточно визначився як скульптор. Як бачите, в Україні я не вперше і саме їй завдячую у моєму становлені як митця.

– Які теми домінують у Вашій творчості?
У моєму творчому арсеналі більше ста робіт. Я є автором абстрактних робіт, які відтворюють людину-шукача. Герой останньої серії робіт – це кочівник, постать, що подорожує. Однак з часом змінюються цінності та пріоритети, тож скульптура, народжена у Карпатах, – це сім’я, Композиційно – дві гори, які набули образу жіночого та чоловічого. Це зображення голів, схилених одна до одної, які об’єднує кіт, вільна і водночас віддана дому тварина.

– Цю композицію надиктував Вам камінь?
Ні, я більше люблю диктувати каменю.

– Як працювалося Вам у цьому ситуативному творчому об’єднанні?
Серед скульпторів, які працююють пліч-о-пліч зі мною, мої однокурсники та митці, з якими я познайомився на інших пленерах. Тож цей пленер є продовженням мистецьких дискусій та пошуків, часом праці та обміну творчими здобутками.

Шевченко Андрій та Гульнара –подружжя зі Слобожанщини. Знайшли одне одного у мистецьких аудиторіях Харківської академіїї мистецтв. Є учасниками пленерів скульпторів, що проходили у Запоріжжі (на овіяній легендами та славою Хортиці), Кам’янці-Подільському, Дрогобичі та рідному Харкові.
У Карпатах вперше. Кажуть, що сповнені відкриттів та нових вражень. Перебуваючи у творчому пошуку, Гульнара будувала образ на порівнянні Українських Карпат із Паміром. Відзначає тепло та багатобарвність Гуцульщини, захоплена багатогранністю міфічних істот гірського краю. Адже, готуючись до тематичного пленеру перечитала легенди Карпат.
Андрій стверджує, що скульптура потребує максимального злиття з середовищем, для якого призначена. Тому перші дні пленера прагнув ягнайглибше пізнати ландшафт та духовний світ краю.
На запитання: «Над створенням якого образу вони працють?» -відповіли, що це буде композиція: пастушок, який грає на сопілкці для гори –велетня.
Над створенням скульптур чаклують у «Буковелі» майстри з Києва Мисько Людмила та Лампека Микола.
Серед скульпторів заходу є й західноукраїнські .
Наталія Лєйкіна та Юрій Мисько зі Львова, Богдан Фреїв із Долини, Богдан Гладкий із Івано-Франківська.
Ще два тижні працюватитимуть скульптори у ТК «Буковель». Тож гості курорту мають унікальну нагоду поспілкуватися з ними та спостерігати за процесом народження скульптур.
Олександра Мечева

peredplata