Нова „Земля” у чернівчан викликала неоднозначну реакцію

Нова „Земля” у чернівчан викликала неоднозначну реакціюМинулих вихідних Чернівецький театр запросив на прем’єру. Після тривалої перерви колектив відважився на відтворення, за словами режисера-постановника, „священної корови” – повісті „Земля” Ольги Кобилянської. Здійснити цю велику роботу до 150-річчя видатної письменниці взявся знаний в Україні режисер Мирослав Гринишин. Його постановки чернівчани бачать не вперше.

Слід зазначити, що сміливість пана Гринишина заслуговує на повагу. Можливо, це сталося й через те, що, як митець сам зазначив після генерального прогону вистави, на який запросили журналістів, він не боїться критики, а об’єктивну і конструктивну навіть любить.

Після передпрем’єрного показу висловлювалось чимало критичних зауважень, причому, доволі слушних. Приміром, надмірне захоплення хореографічними вкрапленнями, неточну передачу буковинських реалій, нечітку вимову і забагато крикливих діалогів, перебір із символами, недоречна атрибутика персонажів, як от патефон у Онуфрія Лопати, панського побережника. Цього атрибуту наприкінці 1890-х років просто не існувало.

До цих зауважень ще можна додати кілька. Приміром, на мою думку, появи хореографічної групи „смайликів” (як ми їх назвали), можна було б скоротити, а то й позбутися, оскільки вони відволікали від основної дії, як і наявність антракту. Перерва лишень перебивала цілісність і знизила градус напруги від побаченого. В результаті перша дія сприймалась як основна і напруженіша, на відміну від другої, в якій навпаки мала б бути кульмінація більш гострою (покара за смертний гріх Сави). Ну і особисто мені заважав не зовсім вдалий підбір акторів. Сава здавався дещо бутафорним за рахунок численних його зайво холеричних реакцій, Івоніка – трохи схематичним, Рахіра –сварливою матроною, Михайло – сіруватою тінню. І, на моє переконання, все ж таки треба було визначитися, чому надати перевагу – подієвості й ритміці, чи символічності притчі про вічний гріх.

До переваг нинішньої „Землі” безумовно належить вдале використання тексту Ольги Кобилянської, сценографія Андрія Романченка, музичне оформлення. Як на мене, успіх вистава матиме саме через те, що режисер – людина не заангажована попередніми постановками твору, та й іншими місцевими реаліями.

А ще особисто мене подивувала реакція молоді. Багато хто з юнаків і юнок після першої дії виходив зі сльозами. Отже душевні струни режисером і акторами були таки зачеплені.

Залишається побажати довгого успішного життя „Землі” на чернівецькій сцені і основне – подальшого її удосконалення, яке в цій постановці можливе й доречне.

Тетяна Кратко

peredplata