Ці слова написані у «Споминках» одного з перших емігрантів-українців до Америки – Агапія Гончаренка (справжнє ім’я Андрій Онуфрійович Гумницький).
Нащадок Івана Богуна, відомий український священик, правозахисник та громадський діяч, один із перших українських політичних емігрантів. Вiн народився 31 серпня 1832 року на Київщині в родині священика. Восьмирічним хлопчиком його віддають на навчання в Київську бурсу, а 1853 року після закінчення навчального курсу в Київській семінарії богослов Андрій Гончаренко стає монахом Києво-Печерської лаври Агапієм.
Серед кола його приятелів були Тарас Шевченко, Микола Куліш, Михайло Драгоманов, російські революціонери Герцен та Бакунін, італійські патріоти Мацціні та Гарібальді. Агапій Гончаренко, прекрасний знавець історії та культури світу, був високоосвіченою людиною, обдарованою божим таланом володіти багатьма мовами,.
У 1857 році його послали до Греції як ієродиякона Афінської посольської церкви. Тут, у Греції, Андрій Гончаренко (Агапій) ознайомився з визвольним рухом у світі. Він почав читати лондонські видання Герцена й Огарьова «Колокол», «Полярную звезду», дописувати до них. Зрозуміло, що російська охранка дізналась про це. Агапія російське посольство заарештовує за революційну діяльність і відправляє до Росії, але на шляху до Росії (з Константинопольської тюрми) він втікає і 4 березня 1860 року приїздить до Великобританії (Лондона).
«Козак в рясі» (як він сам себе називав) проводив активне політичне життя. Агапій Гончаренко на короткий час відвідав Туреччину, побував на Афонській горі, де в одному з монастирів відшукав свого дядька Дмитра Богуна. Він відвідав Єрусалим, побував у ліванських горах і чудом врятувався в Єгипті, де на нього російська розвідка влаштувала замах. А незабаром – корабель з відважним козаком відчалив із грецького порту Смирни 18 жовтня 1864 року і новий 1865 рік зустрів Гончаренко в Америці.
Далі його просвітницька й політична діяльність пов’язана з Америкою. На початку січня 1865 року він опиняється в Бостоні, де на Різдво відправив свою першу православну службу на Новій Землі.
Агапій Гончаренко жив у Сан-Франциско та на Алясці, де займався видавничою діяльністю – він був чи не першим національно свідомим українцем в Америці. Його цілком заслужено називали «Аляскоманом».
Варто наголосити на особливому ставленні А. Гончаренка до корінних жителів Аляски і прилеглих островів. Він вважав їх козаками, і то небезпідставно.
У «Споминках» він, зокрема, пише: «Дай тільки, Боже, алеутам волю і науку, по натурі вони розумні і добрі, вони ж наші крівні… Наше общежитійне козацьке джерело – гарно й чисто сохранилось на виспах в Алясці… Учений чоловік народної просвіти витолкував розумним алеутам: ви звете себе козаками і не любите москалів, що вони вас окрадали».
І дійсно, під час колонізації Аляски і прилеглих до неї островів після Камчатки Московією наприкінці ХVII – у XVIII століттях у складі російських загонів було чимало українських козаків, які, можливо, виступали домінуючою і керівною силою.
Один із російських діячів – Михайло Антоновський висловив думку (в секретній інструкції 1783 року) про необхідність і важливість переселення частини українських козаків на Аляску й прилеглі до неї острови. Російський царизм врахував і навіть реалізував цю думку. До таких висновків спонукає більш вивчена історія колонізації і освоєння Камчатки, де досі є чималеньке селище з назвою Запорожжя.
Українці взагалі були одним із найвагоміших факторів християнізації та освоєння Сибіру і далі, на Схід. Царизм усіляко заохочував таку міграцію і широко практикував заміну різних суворих покарань для козаків (наприклад, смертної кари, каторги чи ув’язнення) виселенням у Сибір, як правило, довічним, але вільним.
Українці, переважно козаки (особливо багато з’явилося їх тут після зруйнування Запорозької Січі 1775 року), освоювали в складі російських загонів Сибір і Камчатку, а потім – і Аляску, рухаючись на схід із заходу.
Варто сказати, що Агапій Гончаренко через сторіччя продовжив цю справу з протилежного боку – з Америки.
Свою газету «Вісник Аляски» з антицарськими статтями він переправляв з Америки в Сибір, у Російську імперію. Революційна за змістом, вона виховувала українську національну свідомість і підривала основи російського самодержавства.
Агапій Гончаренко в першому номері «Вісника Аляски» разом з англомовною статтею про Тараса Шевченка надрукував російський переклад тексту американської Конституції.
Майже 150 років тому в англомовному двотижневику «Аляска Геральд» (1 березня 1868 р.) його видавець Агапій Гончаренко надрукував свій прозовий переклад англійською мовою уривку з поеми «Кавказ» під назвою «Цікаві ідеї поета Тараса Шевченка». Це була перша згадка про Шевченка в англомовному світі. У цьому ж двотижневику вмістив українською мовою уривки з творів «І мертвим і живим…», «Кавказ», «Думи мої, думи мої…». Насправді це була перша публікація віршів Шевченка в Америці мовою оригіналу.
З Аляски у 1873 р. Агапій Гончаренко переїхав до Каліфорнії уже як громадянин США (Сполучені Штати Америки купили у Росії Аляску на 99 років у 1867 р.). Разом з дружиною Альбіною Цітті, італійкою за походженням, яка у всьому підтримувала чоловіка, поселилися у Каліфорнії і (у 5 милях від міста Гайвард) він заснував хутір «Україна», який з 15 травня 1999 року є державною сторичною пам’яткою. Тут А. Гончаренко прожив другу половину свого життя (1873-1916). Хутір складався із садиби, саду, який посадив сам о. Агапій, та печери, де він молився. Сьогодні від трикімнатної садиби залишився лише фундамент, який нині важко проглядається серед кущів. Проте від пагорбів довкола віє чимось рідним, українським.
Важливим об’єктом на садибі «Україна» є печера, яка являє собою заглибину над урвищем, де протікає річка. У печері є кілька написів-малюнків, які важко розібрати чи прочи¬тати. Добре проглядається лише напис «Агапій» грецькою мовою зеленим кольором із право¬славним хрестом.
У наші дні в Каліфорнії є три основні місця, безпосе¬редньо пов’язані з ім’ям Агапія Гончаренка: це державний за¬повідник «Україна», Гейвардське історичне товари¬ство і Бенкрофтська бібліотека Каліфорнійського університету Берклі.
У Гейвардському історичному товаристві збе¬рігаються матеріали, які стосуються життя й діяльності Агапія Гончаренка. Це прижиттєві речі та матеріали про видатного українця й увічнен¬ня його пам’яті.
Тут є рукопис статті «Woe! Woe! in Russia», кілька листів, візитка, реклама (отець вирощував власну городину, а на¬сіння продавав). На рекламі, візитці та листах чітко написано адресу: Україна, Каліфорнія – Гейвардська пошта. На збереженому листі – сур¬гучева печатка з емблемою отця: на серці викарбувана літера «А».
Товариство зібрало прижиттєві світлини свяще¬ника. Агапій Гончаренко в останні роки життя був місцевою знаменитістю, гості на хуторі «Україна» робили світлини на пам’ять про свої відвідини.
Потрібно відзначити й те, що «Oakland Tribune» у номері за 30/31 березня 1913 p. вмістила статтю Джорджа Дейніса «Утік від царської тиранії» (George G. Danys «Fled to Escape Czar’s Tyranny»), в якій від імені А. Гон¬чаренка подано чимало відомостей про історію й суспільно-політичне життя українців, творчість Тараса Шевченка й Івана Франка. А ще раніше в статті «Каліфорнійський чинник російської революції» (George С. Mansfield «A Califonia Factor in Russian Revolution»), опублікованій у «San Francisco Chronicle» 23 липня 1905 p., Джордж Менсфілд висвітлив політичні погляди А. Гонча¬ренка.
До числа авторів зібраних товариством друкованих або скопійованих статей входять американці Ен Вейт, Біл Стробел, Ірвін Томпсон, Отіс Веб, Джон Сандовал, Том Де Кола, Сем Пачеко, Джим Де Мерсман, американські українці Ф. Луців, Ю. Гай¬дар, М. Таволга, М. Стечишин, М. Бурик, дослідники з України С. Єкельчик, Р. Зорівчак. Запис і стенограма інтерв’ю з актив¬ним українським громадським діячем Тамарою Городиською також зберігається у архіві Гейвардського історичного товариства.
Бенкрофтська бібліотека – одна з найбільших спеціалізованих бібліотек Америки. У центрі її уваги – історія американського Заходу, саме тому сюди також потрапили й матеріали, пов’язані з жит¬тям А. Гончаренка. Тут зберігаються оригінали його кіль¬кох листів, звернення до народу Аляски 1868 р. У цій бібліотеці є праця Марії-Луїзи Елдер «Агапій Гончаренко та кириличний друк у Сан-Франциско 1867-1872 pp.» (Берклі, 1966). Тут зберігається і повний комплект «Alaska Herald» (Сан-Франциско, 1868-1876, 8 т.).
Не¬звичайною є біографія українця Агапія Гончаренка. У ній чується (з його «Споминків») український голос священика: «Люди, гонимі з одної сторони в другу, втікавши на нову зем¬лю, брали з собою одежу, кухарство, господарство і звичаї. Літа пройдуть, і мої сусіди – тепер ма¬ленькі діти – скажуть кому-небудь, як я баштани розводив, пасіку держав, мед києво-печерський варив і вчив дітей мед пити і Бога хвалити за ту неньку стареньку, що їх научила пити помаленьку».
У своїх «Споминках» він писав: «Я втік з московської тюрми, в широкий світ, бо чув у моїх жилах вільну кров…
Моя ненька Україна і джерело козацтва, якоже фенікс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю».
У домі Агапія Гончаренка зупинялося багато емігрантів, звучала українська пісня. У снах він марив Україною. Коли у 1914 році почалася перша світова війна, отець тішив себе надією: «Тепер вже не вмру, поки не буде мій народ вільний. Може моє тіло старе, однак дух молодий. В нашім краї будемо хазяйнувати по-свойому, та й в церкві будемо співати по українськи. Московський прапор скинемо, а на його місце поставимо жовтоблакитний. Я ще не старий їхати на кораблі…» (з повідомлення М. Климчак, м. Чикаго).
Помер Андрій (Агапій) Гончаренко 6 травня 1916 року у своїй садибі «Україна» у Каліфорнії, де і похований. Там, у американських горах, він прожив понад сорок років. Над його могилою чиста блакить каліфорнійського неба і теплі вітри на початку 90-х років ХХ ст. донесли сюди вістку, що Україна стала незалежною
Таким був один із перших українців на американській землі – «козак в рясі».
Георгій Кожолянко, доктор історичних наук, професор.
peredplata
