1 квітня 2012 року громадськість краю відзначатиме 100-річчя від дня народження Одарки Олексіївни Киселиці.
Киселиця О.О. народилася 1 квітня 1912 року в с. Берегомет у родині педагогів Олексія та Аделаїди Киселиців. Пізніше батьки переїхали працювати в школу рідного села Лукавці.
З раннього дитинства дівчинка мала здібності до малювання.
О. Киселиця у 1928 – 1930 рр. студіювала малярство у майстернях Рацького та Видинівського, у 1930 – 1939 рр. навчалася у Празькій академії мистецтв, у класі найвизначнішого чеського портретиста В’ячеслава Нехлиби. Для робіт академічного періоду притаманна свіжість сприйняття, бо тоді все було першовідкриттям – колір, лінія, контур.
З 1949 року – працювала у Чернівецькому художньому фонді. У 1954 році стає членом спілки художників України.
Пензлю художниці належать такі роботи: «Відпочинок на поваленому дереві», «Золота осінь у с. Рівня», «Осінній вовчинецький етюд», «Польові квіти», «Буковинський натюрморт», «Гуцульський натюрморт», «Солом’янки», «Чорнобривці», «Безсмертники», «Смуток», «Вічне», цілий ряд портретів своїх земляків, батьків та інші роботи.
У 1996 році Одарка Киселиця стає лауреатом літературно – мистецької премії ім. С.Воробкевича, з 1997 року – «Заслужений художник України».
У 1999 році Одарка Олексіївна відійшла у вічність, вона похована у селі Лукавці, біля церкви святої Параскеви.
Біографія художниці, як і кожної людини, вмістилася в два десятки стрічок. Та за цими рядками життя Великої Українки: Людини, Художниці, Патріотки. Вона любила свій рідний край, його природу, працьовитих людей.
Мені поталанило спілкуватися з цією мудрою жінкою. Вперше побачила її в 1992 році – в дні її 80-річчя. З першої зустрічі я зрозуміла, що в цій тендітній жінці поєднані велика сила волі і ніжність, вміння слухати співбесідника і вміння переконувати, надзвичайна любов до своєї землі. Здавалося вона знає кожну квіточку і травичку в нашому селі Лукавці. Її хотілося слухати і нею – захоплюватися.
Одарка Олексіївна виросла в інтелігентній родині, де шанували книжку, науку, найбільшим багатством вважали знання і освіту. В здібній і розумній доньці батьки бачили вчительку або лікарку. Тому захоплення малюванням не схвалювали. Як Одарка Олексіївна розповідала, що сльозами виплакала у батьків право на малювання. Юна дівчина зуміла переконати батьків, що малярство – це її покликання. Батьки надалі постійно підтримували свою художницю, повіривши в її неповторний талант.
Під час студій у Чернівцях і навчанні в Празькій академії мистецтв здібна студентка старалася почерпнути якомога більше. Навчання в академії переривала через хворобу. Приїжджаючи, під час навчання, на вакації до батьківської хати в Лукавці Одарка Олексіївна писала пейзажі, портрети сусідів, знайомих, дітей.
Працюючи, з 1949 р. у Чернівецькому художньому фонді художниця створює багато картин, які стали справжніми шедеврами. Люди на її портретах були справжніми – з ними хочеться розмовляти, квіти, неначе, щойно зірвані і складені в букет, а на пейзажах – наші лукавецькі і вовчинецькі краєвиди.
Всі роботи дихають любов’ю до рідної землі. Киселиця О.О. мала свої персональні виставки:
Чернівці – 1988 р., 1992 р., 1996 р., 1997 р.; Сучава (Румунія), 1990 р.; Київ (Національний художній музей), 1997 р.
Про художницю писали в часописах «Дзвін» (№4, 1990 р.), «Дукля» (№2, 1994 р., видавництво Спілки українських письменників Словаччини, Пряшів) в енциклопедичному довіднику «Митці Буковини» (1998 р.) та інших виданнях.
Її талант і праця відзначені багатьма грамотами, медаллю «За трудовое отличие» (1967 р.), в 1996 р. Одарка Олексіївна стає лауреатом літературно-мистецької премії ім. С.Воробкевича.
В Указі президента України Л.Кучми № 310 від 17 лютого 1997 року написано, що Одарці Олексіївні присвоєно почесне звання «Заслужений художник України», проте на нагрудному значку викарбувано «Народний художник України». Ця добра «помилка» засвідчила, що художниця була достойна саме цього високого звання.
Написані статті, нагороди, відзнаки, звання – це добре, прекрасно! Та погляньмо на місце вічного спочинку художниці – боляче, ой як прикро – на могилі донині немає пам’ятника. Чому? Це докір нам усім: очільникам краю і району всіх років, митцям, родичам, всім землякам-луківчанам.
Зі сторінок газети «Вижницькі обрії» пролунала гарна ідея присвоїти художній школі смт. Берегомет ім’я О.Киселиці – та віз і нині, там.
Пам’ятаймо! Щось робімо для увічнення пам’яті цієї Великої Українки, яка свій патріотизм проявляла не в розмахуванні прапорами, не в проголошенні «високопатріотичних» промов, а просто сумлінно і велично робила свою велику Справу – творила шедеври і любила Україну.
Вчителька історії
Лукавецької ЗОШ І-ІІІ ступенів
Романчук Ганна Никифорівна
Від редакції:
1 квітня було урочисто відкрито пам\”ятник Одарці Олексіївні.
peredplata
