На фестивалі доводиться забувати Герострата, слухати сумнівні рулади оперної діви, боятись ревізора та чекати дванадцятої ночі.

 Конкурсний перегдяд вистав триває.

13-й фестиваль комедії „Золоті оплески Буковини” перекотився через свій екватор..

Останні кілька вечорів подарували глядачам чимало сюрпризів.

Так, уперше в Чернівці приїхав Дніпровський молодіжний театр «Віримо». Цей колектив вже тривалий час працює під керівництвом незмінного наставника Володимира Петренка.

На веб-сайті театру зазначено: «Віримо!»  – це не тільки назва, але  устав и конституція». А ще колектив вірить, що на сцені «треба так розповідати і тільки такі історії, які роблять людину сильнішою й світлішою». І саме таку історію дніпряни привезли на фестиваль. Це постановка «Забути Герострата» сучасного російського письменника Григорія Горіна, режисер-постановник – Володимир Петренко. І побачити втілення такого благодатного матеріалу – це вже подія. А якщо до цього додається щирість, безмежна любов виконавців до театру, палке переконання в тому, що глядач серцем сприйматиме те, що діється на кону, то це, безумовно, досягнення колективу.

Пересічний торгаш на ім’я Герострат, авантюрист, варвар і, водночас, геній зла, у 4 столітті до н. е. кинув виклик богам, – підпалив і зруйнував храм богині Артеміди, який 120 років будували із білосніжного мармуру у грецькому місті Ефесі його мешканці.

Палац належав до семи чудес світу. Обуренню людей не було меж. Герострата ледь не розірвали на шматки. Але, за легендами, він зумів ще впродовж 20 днів бути нестраченим, використовуючи жадобу до грошей, слави і прагнення постати над усіма окремих містян. Йому карколомними хитросплетіннями та авантюрами вдалося переконати людей, що він не злочинець, а жертва. Він буквально заразив цим вірусом оточуючих, закликаючи робити все, що хочеш, незважаючи на інших. Така ідеологія «надлюдини»  впродовж тисячоліть уражує багатьох, хто хоче прославитися злочинним шляхом.

Актори щиро і майстерно повідали цю історію. На мить моторошно ставало від того, що відбувалося на сцені. Цьому допомагали карколомні декорації, музичний супровід, костюми.  Певні зауваження висловлювали до сценічної мови акторів. Та в цілому робота була якісною й переконливою.

Київський національний театр ім. І.Франка порадував чудовою виставою «Незрівнянна» за п’єсою американського драматурга Пітера Квілтера у постановці н.а. України Анатолія Хостікоєва, в якій він зіграв одну із центральних ролей.

Це реальна історія про непересічну особистість – піаністку та оперну співачку Флоренс Фостер Дженкінс, котра жила в 19 – 20 століттях.Вона стала відома тим, що…зовсім не мала ні музичного слуху, ні вокальних даних, проте була переконана, що володіє неперевершеним голосом та акторським талантом. І ще більш неймовірним є те, що їй вдалося переконати у  цьому всіх та прославити своє ім.’я на цілий світ. Наприкінці свого життя їй вдалося з тріумфом виступити у Карнегі-холл. Збереглися записи арій, що їх виконує Флоренс Ф. Дженкінс. Досі ніхто не спромігся пояснити, в чому ж секрет її тріумфу. Жінка настільки фанатично, до нестями любила оперне мистецтво, музику, своїх глядачів, що таки домоглася свого. Вона примусила світ захоплюватися власною харизмом та неканонічним сопрано.  Молодий акомпаніатор Косме Макмун, котрий спочатку ледь не втрачав свідомість від шалених рулад пані Дженкінс, згодом під її магнетичним впливом зіграв відому мелодію поза будь-якими правилами, не потрапляючи в жодну тональність, – і вона прозвучала!

Власні статки Флоренс витрачала на свої виступи, а ще – на благодійність, допомогу армії. У виставі дуже тонко прозвучав лейтмотив безмежного болю за українських юнаків і дівчат, котрі боронять нас від загарбників на сході України, хоча на екрані промайнула Нормандія 1944 року і обличчя американських солдат.

Головну роль Флоренс Фостер Дженкінс неперевершено виконала н. а. України Наталія Сумська. Завдяки оригінальним і несподіваним режисерським знахідкам свого чоловіка пані Наталя ще раз переконала, що є незрівнянною Актрисою, якій під силу будь-яка роль. До слова, син Наталії та Анатолія В’ячеслав Хостікоєв виконав роль акомпаніатора співачки Косме Макмуна, репрезентуючи нам свій барвистий акторський хист.

Львівський національний театр ім. М. Заньковецької привіз на фестиваль до Чернівців «Ревізора» М. Гоголя у постановці режисера Вадима Сікорського.  Вистава  вийшла надсучасною, хоча заньківчани в усьому дотримувались  відповідності безсмертному класику. Гоголь і не потребував спеціального осучаснення. Його слово до найменших деталей відповідає сьогоденним реаліям. «Над чим смієтесь?- вигукує городничий (н.а. України Степан Глова).- Над собою смієтесь»…

Дуже точно режисерові вдалося дібрати акторів на кожну роль,  від слуги Осипа (Андрій Войтюк) до Хлєстакова (з.а. України Юрій Хвостенко).

Від першої до останньої хвилини глядачі поринали у буденні справи містечка з усіма його чиновниками, міщанами, правителями й іншими невід’ємними реаліями, мимоволі проводячи паралелі з чернівецькими часом сумними, а часом і комічними реаліями. Як і належить та притаманно їхньому стилю, заньківчани продемонстрували високий мистецький рівень, філігранну точність, вивіреність кожного епізоду чи репліки, злагодженість акторського ансамблю, жвавий темпоритм, чим неабияк потішили фестивального глядача.

Естафету підхопили чернівчани та наступного дня репрезентували одну з прем’єрних вистав – комедію оманливості почуттів  «Дванадцята ніч або як собі хочете» В. Шекспіра у постановці режисера Дмитра Гусакова.  Виставу я бачила  вдруге, в дещо іншому складі.

Фестивальний варіант порадував тим, що від нього віяло свободою: всі актори грали  грали розкуто і драйвово.  Милувала слух музика епохи Відродження. З нею гармонійно поєднувалось пластичне вирішення, фантасмагоричні й стильні костюми мешканців неіснуючого міста Ілірія, просторові декорації (художник-постановник Н. Руденко-Краєвська).

Цікаво, що на обговорення вистави прийшли глядачі з Запоріжжя, які вже вдруге прибули спеціально на наш фестиваль і висловили свої враження про виставу та  загалом про місто Чернівці.

Кожну фестивальну виставу уважно переглядає авторитетне журі, до якого увійшли зокрема:

 Валерій Невєдров  – директор-художній керівник театру «Київ», н. а. України Галина Канарська  – театральний критик, мистецтвознавець та перекладачка; Лариса Недін  — викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, з. а. України; Світлана Гудзь-Войтенко —  театральний критик, радіоведуча низки мистецьких програм; голова журі – Петро Колісник – режисер, заслужений діяч мистецтв України; Олексій Безгін – почесний гість фестивалю, академік Національної академії мистецтв України, Ректор Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, театрознавець, професор, заслужений діяч мистецтв України.

На «Золотих оплесках Буковини» за доброю традицією щовечора члени журі під час форумів на канапі детально й предметно аналізують кожну виставу, даючи слушні поради та рекомендації митцям, що в подальшому, безумовно, допоможе їм поліпшити якість своїх вистав.

А попереду ще три фестивальних дні.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.