Московські попи сіють ворожнечу між людьми

Московські попи   сіють ворожнечу між людьми  Ісус сказав: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається».
(Ін. 14: 27)

Виходить, що попи як пастирі церкви, тобто стада, не сіють Христову науку миру, любові, злагоди між людьми і доброчинства, а сіють науку Кремля – «Розділяй і владарюй!». Ця наука вже не раз давала свої криваві плоди як у минулому, так і тепер, у наш час, наприклад, у Чечні, Дагестані, Придністров’ї, Грузії, Осетії, Абхазії. Проливають кров, сіють розбрат і розруху. В мирний час знищили місто Грозний, столицю Чечні, зрешетили, як Сталінград у Другу світову війну.
Московський патріарх Кирило не поширює в Москві та за її межами, Христову науку миру та любові між людьми, а висунув свою власну «науку» під назвою «русскій мір», яку втовкмачує своїм підлеглим під прикриттям зачарованої канонічності.
Чому зачарованої? Бо люди не знають, що воно таке.
Канонічність – це правомірність тієї чи іншої Православної Церкви розпоряджатися на певній території, надана чи визнана Вселенським Патріархом.
А щоб узнати, як попала ця канонічність до Москви, обов’язково треба заглянути в історію, яка і дасть відповідь на всі питання.
Ми знаємо, що, коли існувала Київська Русь, то на місці Москви жаби квакали. Навіть тоді, коли князь Володимир увів християнство у Київську Русь, жаби продовжували там квакати.
Як, яким способом ця канонічність переповзла з Києва до Москви? Іншими словами, від мами до дочки, а з часом дочка стала «старша» від своєї матері, і на сьогодні маємо: москаль став «старшим» братом для українця.
Як бачимо, тут відсутній здоровий глузд. Ось на це безглуздя історія якраз і проливає світло, якого московські політики, а разом і їх підручні попи дуже бояться і стараються людей тримати у темряві, а за допомогою своїх посіпак – ненависників усього українського – Табачника та йому подібних негайно переписувати історію України, щоб народ не знав правди про свою країну. Вони люди темряви, а не світла, та ще й Христового.
А тепер конкретно про цю капосну «канонічність», якою дурять наших людей московські попи. Все починається майже з нічого, з болотяно-очеретного селища Москва, де москаль з татаро-монгольським характером оперювався і міцнів.
І подібно, як підкинуте зозуленя виштовхує з гнізда очеретянок їхніх маленьких пташенят, а осиротілі батьки потім не встигають накормити його, бо воно набагато більше, так само й москаль, коли оперився, йому стало тісно, він почав виштовхувати всіх і все на своєму шляху засобами військової сили, шантажу й обману. Таким чином москаль на сході дійшов аж на Аляску, на півдні до Чорного моря, а на заході до Балтійського моря (вікна в Європу), тобто загарбав 1/6 планети і назвав своє володіння Вєлікая Русь.
Одночасно москаль боровся за згадану вже церковну правомірність, тобто канонічність, аби самому насаджувати православ’я і не бути в усьому залежним від Київської Митрополії, себто від Вселенського Константинопольського патріарха, якому підлягав у церковному відношенні Київ. Оскільки москаль привик здобувати все силою, то чому б йому не використати у здобутті канонічності свого патріархату?
Після падіння Східної, Візантійської, імперії під ударами з одного боку хрестоносців, а з другого турків-османів майже всі її володіння відійшли до Османської імперії, де панувала мусульманська релігія. Вселенський патріарх Ієремія ІІ позбувся матеріальної підтримки від оточуючих країн і зазнавав утисків, навіть у тюрмі відсидів 4 роки на острові Родос, маючи великі борги перед турками. Отже, за таких обставин патріарх Ієремія та інші східні патріархи змушені були звертатися за матеріальною допомогою до московських православних служителів самопроголошеної Московської митрополії, яку вони та їх попередники не визнавали 140 років за те, що та неканонічним чином відокремилася від Київської митрополії Константинопольського патріархату.
Московські попи на чолі з Борисом Годуновим, який правив країною за недоумкуватого царя Федора, вирішили використати свою «допомогу» східним патріархам як хабарі за визнання їх канонічності. Зокрема, від патріарха Ієремії ІІ вони вимагали підписати відповідну грамоту про канонічність Московського патріархату, на що він категорично відмовив: «Ні!».
Та не знав бідний патріарх московських «канонів». Борис Годунов наказав заточити патріарха в монастир і тримати там, поки не підпише потрібної грамоти. До року відсидівши в монастирі, патріарх Ієремія ІІ таки підписав їм грамоту.
Якою правдою московські попи з політиками здобули канонічність, такою правдою вони зараз шантажують населення України, сіючи роздори сварки, бійки, ворожнечу навіть між родинами. Це їх перевірений метод – тримати народ у темряві, далеко від правди, особливо Христової, щоб випадково народ не повернувся лицем до своїх обманщиків.
Внаслідок цих ворожих дій ми збираємо їхній антихристиянський урожай.
Днями мені розказав про поведінку московських наставників житель міста Чернівці Бойчук Василь Михайлович, у котрого батько помер у селі Торговиця Городенківського району на Івано-Франківщині. Розказує бідолаха, що хотів найняти службу у церкві через 40 днів після смерті батька. Зайшов у православну церкву на проспекті Незалежності біля психлікарні. Там він знайшов церковного служителя, а також жінку, що послуговує.
– Я розказав, чого прийшов, дав гроші за відспівування і думав, що на цьому вже кінець, але не тут то було. Почався допит, як у КГБ: «До якої церкви ви ходите? До якої церкви ходив ваш батько? Який священик хоронив вашого батька?..». Багато ще чого питали. Я відповів, що ходжу до київської церкви, а батька хоронив священик Київського Патріархату. «Якщо так, – відповів служитель, – то наш священик не буде відспівувати вашого батька, бо ваш батько ходив до неканонічної церкви, і неканонічний священик його хоронив». Я тоді запитав цього служителя: «Скажіть, будь ласка, на небі теж московський патріархат?».
Ось вам наслідки шовінізму, засіяної отрути від «русского міра», що розпалюють ворожнечу в Церкві й у суспільстві.
Ісус закликав: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас… і знайдете спокій душам вашим…» (Мф 11: 28-29). Він залишив нам мир, а «русскій мір» людей відганяє людей від церкви і сіє ворожнечу разом із своїм патріархом.
Правильно запитав пан Бойчук московського служителя, чи на небі також Московський патріархат. І хоч відповіді не отримав, але, сподіваюся, служитель сам засумнівався, чи може таке вороже існувати на небесах.
Що залишається робити простому люду? Як поступати і кого слухати? Зорієнтуватися дуже просто: якщо служитель не несе Христову науку про мир, злагоду, порозуміння і любов до ближнього, то такий служитель не від Бога, а його патріархату на небі нема і ніколи не було. Головне – не дати себе обманути вовкам в овечих шкірах, як свого часу не дала себе обманути Червона Шапочка.
Микола ГАНКЕВИЧ,
м. Чернівці