На успішному та прибутковому буковинському підприємстві «Машзавод» влада – і колишня, і нинішня – піарилась завше. Бо там все добре, все працює, всі працюють. А щодо десятків повиздихалих підприємств області, які колись славились на весь союз своїми виробами, то про них та забула і не хоче навіть туди носа запхати. Бо там треба діяти, а не показуватися на фоні того, що працює й так, без них.
Десятки заводів, фабрик, підприємств, роками від бездоглядності та непотрібності дичавіли – зникала техніка, пустіли приміщення, пузатішали їх директори. Багато підприємств нині функціонують у складі трьох-чотирьох представників адміністрації за рахунок оренди приміщень, багато – просто зникли, а їхні розбиті-розграбовані величезні площі лякають европейських туристів своїм занепалим виглядом. Та й чиновники обходять їх десятою дорогою. Бо хіба ж то файно, аби губернатор, наприклад, у добротному костюмі, приїхавши на дорожезному джипі, та й на фоні запавутинених, запилених, спустошених споруд? Ні, краще на «Машзаводі» – там же і спортзал, і басейн. А що він знайде, наприклад на рукавично-трикотажному підприємстві «Надія» (відома в народі як «Рукавичка»)? Аж нічого. Хіба лиш адміністрацію. І орендарів. І спокій. Майже вічний.
До газети «Час» звернувся акціонер ВАТ «Надія» чернівчанин Василь Островський. Він вже роки не може добитися інформації стосовно того, що коїться з його підприємством. Де поділись акції і хто несе відповідальність за смерть підприємства.
«З 1996 року з приходом нового голови правління Валентини Кардуби почався занепад підприємства: скорочували виробництво, продали матеріальні цінності, масово звільнили працівників, здали в оренду службові, виробничі та складські приміщення, – розповідає пан Василь. – Вже чотири рази проводилась емісія акцій. Таким чином, більшість акцій опинилась в руках голови правління та її оточення. Інформацію про ці оборудки мені ніхто не дає. Мої звернення до міліції теж нічим не закінчились. Окрім того, збори акціонерів проводяться з порушенням законів без попереднього повідомлення. І що маємо зараз? Майже повністю знищена виробнича база: демонтовано сотні рукавичних автоматів, частина з яких була відправлена до Узбекистану, а решту – здано на металобрухт. Підприємство більше двох років як не випускає продукцію і тепер існує тільки за рахунок здачі їх в оренду. Чому б голові Чернівецької ОДА Михайлу Папієву не взятись за це підприємство і не довести його до ладу? Якщо треба – повернути його державі. Бо боюсь, що скоро пустять його «з молотка».
Голова правління ВАТ «Надія» Валентина Кардуба всі звинувачення пана Василя вважає необґрунтованими та безпідставними. Керівниця розповіла, що в 1996 році, коли її обрали головою правління, вона отримала підприємство-банкрут. І вже за три роки всі борги товариства були погашені. Так, підприємство насправді наразі не виробляє продукцію. Адже станом на перше січня 2011 року на складах підприємства залишків продукції є на суму в майже півмільйона гривень, а немає реалізації – немає виробництва. Справа в тому, що продукцію підприємство випускає сезонну, та ще й конкуренція в цьому сегменті велика. І якщо раніше виготовляли продукцію на Росію, то тепер співпраця припинена. З 2009 року підприємство призупинило випуск рукавично-трикотажних виробів і починаючи з 2010 року внесло зміни в статистичну довідку щодо видів діяльності, і саме орендна діяльність наразі на першому місці. Завдяки коштам, отриманим за оренду приміщень, підприємство зберігає будівлі та споруди в належному стані, відремонтовано дахи, врешті приведено в порядок двір та замінено вікна, підтримується електро- та водопостачання цілісного майнового комплексу. Щодо вивезення устаткування до Узбекистану, то насправді в 2000 році було створено спільне узбецько-українське підприємство, в статутний фонд якого було внесено 122 рукавичних автомати. В 2002 році підприємство випускало продукцію на Росію. Та співпраця припинилась. А вивезти зношену техніку (металобрухт) з Узбекистану не видається за можливе. Що ж стосується устаткування власне в Чернівцях, то ВАТ «Надія» дійсно здає його на металобрухт. Та ще не все здали, бо важко знайти покупців.
Загалом, як каже Валентина Кардуба, у пана Островського тут є особистий інтерес. Адже безпосереднього відношення до підприємства він, за словами пані Валентини, і не мав, починаючи з 1994 року, коли став продавцем в кіоску від фірмового магазину на Калинівському ринку, де пропрацював до 2001 року. В 1998 році він оформив оренду цього кіоска на свого сина. Той без відома ВАТ «Надія» здавав частину кіоска в суборенду. Тому в 2004 році синові було відмовлено в подальшій оренді контейнера. Окрім того Валентина Кардуба запевняє, що Василь Островський вимагає, щоб правління викупило у нього його частку акцій за вказаною ним ціною (20 тисяч гривень). Таких коштів підприємство не має. А що стосується емісій акцій, то вони проводились у відповідності до чинного законодавства. В одній з емісій сам пан Островський брав участь. А щодо власників акцій, то це комерційна таємниця. Окрім того, орендарі приміщень ВАТ «Надія» сплачують податки в казну не менше, аніж підприємства, котрі працюють.
Як би там не було, але «Рукавичка» як рукавично-трикотажне підприємство – мертва. Це визнає і сама керівниця. Устаткування дійсно практично немає. Споруда використовується орендарями. З колись 1300 осіб наразі на ВАТ «Надія» разом з дочірними підприємствами працює зо півсотні людей. Переважно – це адміністрація. Та така сама ситуація у десятків інших підприємств краю.
Тому ми все ж запрошуємо пана губернатора Михайла Папієва (він же де-факто голова облради та міськради) відвідати не тільки ВАТ «Надія», а також, наприклад, завод «Кварц», «Легмаш», «Гравітон», «Граніт», «Електронмаш», «Вимірювач», радіотехнічний завод, завод побутової хімії, «Мальву», «Восход», «Буковинку», спиртзавод, молокозаводи, м’ясокомбінати і т.д. Хоча б проїхатися Садгорою. Там є над чим працювати. Бо ж піаритися на хорошому та готовому будь-хто може. Треба хоч щось зробити для краю. І ми обіцяємо, коли Папієв таки оживить хоч одне з отих мертвих підприємств, то ми цьому чуду присвятимо цілу сторінку з позитивною інформацією. Тоді вже буде чим хизуватися. А зараз, вибачте, одна показуха.
Надія Вірна
peredplata
