Епідемія боргів із зарплатні: як її не допустити?

Епідемія боргів із зарплатні: як її не допустити?Повідомлення про зарплатні кризи в регіонах — як звістки з фронтів. У Харкові зарплати вчителям і лікарям затримують на півтора місяця і вважають це нормальним. У Києві та інших містах пенсіонери скаржаться, що пенсії їм виплатили із запізненням на три тижні. Львівська місцева влада залізла в борги перед банками, щоб уникнути «бунту бюджетників».
Таких прикладів — десятки і сотні. Але це ще «квіточки». Є підприємства, де люди не можуть отримати своїх кровно зароблених місяцями. І це не якісь там «роги і копита», а стратегічні об’єкти, причому, державні.

Яскравий приклад — доля донецького державного оборонного заводу «Топаз». Його працівники не отримували зарплати вже майже рік. Але 1400 людей не залишають свого підприємства: щодня приходять на завод і працюють там повний робочий день. Робітники скаржаться, що грошей немає навіть на проїзд у транспорті, а «продуктові пайки» виділяють старенькі батьки зі своєї мізерної пенсії. І соромно брати, а виходу немає: виживати якось треба.

Трудящим доводиться боротися за свої зарплати самостійно. У рамках проекту «Робота. Зарплата. Захист» у кожній області створені робочі групи, відкриті громадські приймальні, депутати місцевих рад закріплені за підприємствами і надають трудящим практичну та юридичну допомогу.

У результаті по країні громадянам повернуто майже 500 млн. грн. затриманої і невиплаченої зарплати. Керівництво Бахмацького молококонсервного комбінату змусили закрити борги із зарплатні перед колективом. Вдалося домогтися погашення заборгованості і навіть звільнення директора ДП Мін-оборони України «Одеський проектний інститут», який заборгував працівникам понад 200 тис. грн. заробітної плати.

Але без зміни державного підходу до трудящої людини в цілому жодні заходи ситуації не виправлять, адже будівля економічної політики у нас руйнується від фундаменту.
Спочатку неправильна, збиткова держполітика призвела до того, що виробничий сектор України опинився на межі розвалу. З підприємств видоюють останні соки, не даючи їм коштів на розвиток. Виробничі потужності, що залишилися у спадок з радянських часів, украй зношені. Офіційна зарплата низька, а з зарплат у конвертах податки не відраховуються.

В результаті на пенсії і зарплати бюджетникам коштів не вистачає.
Але замість того, щоб думати, як змінити такий стан речей, влада на місцях намагається його маскувати, побоюючись отримати «по шапці» від центрального керівництва. Саме тому реальна ситуація із затримками зарплат не потрапляє до статистичних зведень. І стає відомою лише тоді, коли починають обурюватися доведені до краю люди.

Наприклад, полтавські вчителі повстали проти примусової відпустки за свій рахунок. Вчителька школи № 33 розповіла, що чаша терпіння колективу переповнена. Мало того, що їм різними способами урізують і так мізерну зарплату, то тепер ще й змушують писати заяви на відпустку за свій рахунок і при цьому виходити на роботу. Муніципальна влада розводить руками: на зарплати вчителям не вистачає 2 млн. грн. Іншого виходу вона не бачить.
«На сьогоднішній день офіційна заборгованість із заробітних плат становить близько 1,2 млрд. грн. Але в ситуації, коли половина економіки країни перебуває в тіні, цю цифру можна щонайменше потроїти, — каже заступник голови Федерації профспілок України Сергій Кондрюк. — З офіційної заборгованості приблизно половина — це безнадійні борги, які підприємства навряд чи зможуть виплатити, оскільки перебувають на межі банкрутства».
За його словами, якщо на заборгованість з виплати офі-ційної зарплати держава і профспілки ще можуть якось впливати, то на заборгованість із зарплат «у конвертах» — ні. Адже багато українців, не маючи можливості легально працевлаштуватися і отримувати пристойну офіційну зарплату, підробляють де доведеться. І при цьому позбавлені можливості захищати свої права в суді.

«У першу чергу повинен бути негайно відправлений у відставку горе-реформатор Сергій Тігіпко, віце-прем’єр-міністр і міністр соціальної по-літики, який, лобіюючи інтереси МВФ і транснаціональних корпорацій, діє врозріз з інтересами народу і держави, – говорить лідер КПУ. – Так само мають бути звільнені ті губернатори, які не можуть або не хочуть виконувати закони».

Але кадрові рішення — це тільки частина необхідних заходів. Причому, не найскладніша. Необхідно вивести на світло український малий бізнес, який олігархи загнали в тінь. А для цього припинити чиновницькі побори з людей, які забезпечують себе та інших шматком хліба. Чесний підприємець тільки тоді почне сумлінно платити в бюджет, коли з нього знімуть податок на корупцію.

Чому ж влада цього не робить, навіть розуміючи, що ситуація із затримками із заробітних плат погіршується й у майбутньому році може перетворитися на епідемію? Відповідь ми вже дали: проблеми трудящих не зачіпають сердець олігархів. Ось чому так важливо, щоб при владі в країні були не ситі «грошові мішки», а політичні сили, які не пов’язані з великим ка-піталом і які хочуть змінити життя простої людини на краще. Не на словах, а на ділі.
Дмитро БРАГІН

peredplata