На Буковині ріжуть на метало-брухт останній з цукрових заводів області

ГІРКИЙ ЦУКОР “ХРЕЩАТИКА”

На Буковині ріжуть на метало-брухт останній з цукрових заводів області – “Хрещатик” у Кострижівці. Гірко чути таку сумну новину. А люди у Кострижівці не можуть погодитися з тим, що втрачають звичні місця роботи. Протести нічого не дають: цукровий комбінат не має достатньо сировини, тому працювати не може. І ця біда вразила не лише Чернівецьку область.

Що сталося із цукровою галуззю України?

Цукор – важливий харчовий продукт, його багато виробляється у світі. Сировиною є головним чином цукрова тростина , що росте на Півдні, та цукровий буряк – його вирощують в Європі. Добре росте буряк на Буковині, тому тут будували цукрові заводи. У 1912 році у селі Кострижівці на Дністрі чеська фірма “Шкода” збудувала цукровий комбінат, який ми знаємо під назвою “Хрещатик”. Він працював і за Австрії, і за Румунії, і за радянських часів.

В Україні вироблялося цукру стільки, що за цим показником вона займала провідні позиції в Совєтському Союзу. Досить сказати, що у 1982 р. в республіці діяв 191 цукровий завод. Сировину поставляли їм колгоспи, де вирощували цілі бурякові плантації. Ця сільськогосподарська культура тоді вимагала для обробітку дуже багато ручної праці. На полях із сапами в руках  працювали жіночки-колгоспниці, їм на допомогу приходили школярі. Праця нелегка, одноманітна. А по радіо лунало веселе: “Буряки рядочками стеляться листочками”, – ніби саме з цією піснею працювала на полі “колгоспна хор-ланка”.

Старше покоління пам’ятає, як вверх по Дністру восени пливли буксири, які тягнули за собою баржі, наповнені цукровим буряком – до самої Кострижівки. “Хрещатик” отримував сировину, працював на повну потужність, і його продукція користувалася значним попитом. Дністер ще був повноводним, а у Заліщиках, напроти Кострижівки, будувався річковий порт. Давно вже немає нічого подібного, залишилися тільки спогади.

Епоха СССР добігала кінця, колгоспи почали розвалюватися. А далі роботи в селі для багатьох не залишилося, і жіночки роз’їхалися по Італіях і Польщах у пошуках заробітку. Виходити із сапою на бурякову плантацію вже було нікому, цукрозаводи залишалися без сировини. Їх зачиняли, і у 2018-2019 рр. в Україні залишилося тільки 42 заводи, що продовжували випускати солодку продукцію. Галузь пережила справжню кризу. А тут ще цукор з тростини обходиться дешевше, ніж з буряка, і конкуренція в умовах вільного ринку також зробила свою справу.

Вихід є

Багато цукрозаводів порізано на метало-брухт, але ті, що залишилися, продовжують працювати і навіть нарощують виробництво. Що їх врятувало? Сучасні технології вирощування цукрового буряка. Замість ручної праці запроваджується техніка, на зміну старим сортам приходять нові, високоврожайні. Серед десятка найбільших цукрових заводів України нині гідне місці займають заводи ТзОВ “Радехівський цукор”. У травні 2013 р. це товариство придбало Чортківський цукровий завод, потужне підприємство на сусідньому Тернопіллі. Воно успішно працює, бо має достатньо сировини.

Шкода, що не вдалося знайти подібного інвестора для цукрокомбінату “Хрещатик”. Тепер селянам необхідно добиватися від нових власників, щоб вони створили якесь нове виробництво, котре забезпечило би людей роботою. Подібне робиться у різних місцях, лише необхідно докласти чималих зусиль. Все у цьому житті міняється, причому швидко, і часто – докорінно.

У 20-30-х рр. на лівому березі Дністра, напроти Кострижівки, бурхливо розвивався знаменитий польський курорт Заліщики. Дністер тоді вважався найчистішою з судноплавних річок Європи, а особливості заліщицького рельєфу створювали там особливий клімат – такий, як на середземноморських курортах. Прекрасні пляжі, чудові місця відпочинку. До того ж біля Заліщик росли дуже смачні сорти винограду, кавуни, модрини (абрикоси). Щорічно проводилося всепольське велике свято збору винограду, куди приїжджали гості-виноградарі з інших країна. Але восени 1939 р. цьому земному раю прийшов кінець – війна зруйнувала все. А новий господар Дністра – СССР – був не зацікавлений у розвитку тут курортної зони, щоб не створювати конкуренції російським курортам.

З того часу втрачено й чистоту Дністра, і річка обміліла й замулилася, а ще її отруїли стічні води Калуського хімкомбінату. Гребля Новодністровської ГЕС негативно позначилася на долі найбільшої ріки Західної України, ще й дехто у Києві планує будівництво нових ГЕС, які остаточно доб’ють Дністер…

За декілька десятків років сталися такі разючі зміни. А у ХІХ ст. Дністер також був зовсім не такий, як пізніше. Ним сплавляли карпатський ліс, на подільському березі з колод будували великі незграбні баржі, завантажували на них подільське і бессарабське зерно і по течії пускали вниз. А при впадінні Дністра у Чорне море їх підхоплювали буксири, тягнули до одеського порту, де завантажували на кораблі і розвозили по всьому світові. Буковинського лісу чимало було використано при будівництві Марселю та інших французьких міст, потрапляв він і на Близький Схід. А у ХХ ст. все це зникло, як його і не було…

У нас на очах зникає те, до чого ми звикли впродовж десятків років. Проте йому на зміну народжується нове. Не завжди краще, але інше. Гине останній цукровий завод Буковини, його має замінити щось нове. А що – побачимо. Тільки гіркота від зниклого цукру залишиться у нас ще надовго…

 

 

peredplata