Сповідь божевільної

Сповідь божевільноїУ 23 роки Вероніку поховали живцем. Ось уже кілька років поспіль дівчина живе у психлікарні. При цьому сама вона стверджує, що не божевільна. Рідний брат у боротьбі за батьківський спадок зробив її неосудною.

П\’яте відділення інтернату для психічно хворих дуже охайне. Скрізь лежить плитка і постелені килимові доріжки. У холі – телевізор, на вікнах – квіти. Коридор порожній.
– У нас тиха година, – пояснює мені медсестра.
І тут з палати визирнула одна голова, потім ще декілька. Нещодавно порожній і світлий коридор заповнився натовпом людей. Один кричить, другий смикає свою руку, третій просто розмовляє сам із собою. І у всіх відчужений погляд. Мені стало моторошно …
– Можна починати інтерв\’ю, – почувся голос медсестри за спиною.
Ми пройшли по коридору до палати номер вісім. Я з жахом малювала картинки, як буду інтерв\’ювати одну з цих божевільних. Але двері відчинилися – і в коридор знову проникли промені світла.
– Здрастуйте, – встала мені назустріч Вероніка.
Я мовчала. Слова застрягли грудкою у горлі. Серед усієї порожнечі та відчуженості переді мною стояла вродлива дівчина з усвідомленим поглядом і щирою посмішкою. Волосся зібране в пучок і перев\’язане якоюсь мотузкою, одяг трохи зношений.
– Я знаю, що схожа на потвору, – почала Вероніка. – Коли батьки були живі, мені ніхто ні в чому не відмовляв, я була доглянута і красива. Як тільки вони померли, брат вирішив мене позбутися.
– Чому? – Запитала я.
– А навіщо йому ділити спадщину? – відповіла Вероніка.
– У вас великий спадок? – поцікавилася я.
– Був великий: кілька квартир, будинки, машини і меблевий бізнес. Зараз не знаю, що залишилося, – пояснила дівчина.
– Вероніка, а тобі не простіше відмовитися від спадщини? – запитала я.
– Та я готова віддати все на світі, аби тільки вийти звідси! – дівчина не стримувала сліз. – Хочу поїхати в іншу країну. Але брат буде знати, що я десь є. Це не дасть йому спокою. А тут він повністю мною розпоряджається. Він розуміє, що тут я назавжди. Тут я похована живцем.
Прощалися ми в коридорі. Навколо знову стали стрибати, кричати, мугикати і стогнати, але все це начебто відійшло на другий план. Вероніка обійняла мене і шепнула: «Будь ласка, не залишай! Врятуй мене!». Її відірвали за руки кілька медсестер. Одна з них по дорозі до виходу кинула фразу:
– Бачите, вона ненормальна, ледве відтягли.
Але її слова заглушав гучний шепіт: «Врятуй мене!\” …
… Вечір того ж дня. Навпроти мене рідний брат Вероніки – Олексій.
– У моєї сестри спадкова хвороба – шизофренія. У неї бувають спокійні періоди, але частіше вона некерована. Жити з такою людиною неможливо. Вона часто затоплювала сусідів, голою бігала по вулиці, постійно ображала рідних і близьких. Я пообіцяв батькові піклуватися про неї і це мій хрест.
Чи вдасться домовитися з опікуном і врятувати Вероніку з психув’язнення, дивіться у вівторок 11 червня о 21:15 в ефірі «Шустер life. Адреналін» на Першому Національному.
Альбіна Безроденко – кореспондент «Шустер Life. Адреналін»

peredplata