Український народний герой Устим Кармелюк

«Беріть золото, хай діти ваші не плачуть…Як мене вб’ють, споминайте Кармалюка»

В українців є багато народних героїв. Серед них – Устим Кармелюк, Олекса Довбуш, Іван Ґонта, Максим Залізняк, Іван Богун, Степан Бандера, Роман Шухевич та ін. Всі вони виступили проти ворога українців і гідно боронили свій народ.

Український народний герой Устим Кармелюк

Картина (написана у Кам’янець-Подільську) художника Василя Тропініна (1776-1857) одна з копій, якої зберігається у СПб (у Ермітажі).

Устим Якимович Кармалюк (також Кармелюк) народився 10 березня 1787 року в селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (з 1955 року названо с. Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) у селянській сім’ї. Родина майбутнього національного героя, отамана перебувала в кріпацтві у місцевого польського поміщика Йосифа Пігловського. З дитинства хлопець бачив несправедливість, національний і соціальний гніт. Працюючи у поміщицькому дворі, здобув свою першу освіту, що стало в нагоді в майбутньому. 1811-го року за непослух і бунтівний характер його вперше заарештували в панській економії, однак йому вдалося втекти й уникнути покарання. 1812-го його забрали на 25 років у солдати до московської армії. Але 1813-го разом із своїм побратимом Данилом Хроном Устим утікає з IV уланського полку, що дислокувався в Кам’янці-Подільському. На Вінничині Устин Кармелюк починає збройне повстання проти польських поміщиків Пігловських, Сіклецьких, Радзіховських та ін.

Повсталі забирали панське майно і роздавали його бідним селянам. Відбирали майно не тільки в поміщиків-поляків та москалів, але й у окремих українців-запроданців, що допомагали окупантам гнобити людей. Так, наприклад, загін Устима Кармелюка здійснив напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому й інших, хто гнобив український народ.

У 1817 році московські військові знову схопили Устима Кармелюка, і вперше військовий суд Кам’янець-Подільська засудив його до страти, яку Подільський губернатор Бахметьєв замінив 25 ударами батога та таврування обличчя залізом «указними знаками». Після цього він був засланий на 10 років до В’ятки (Іркутська губернія Росії). Через рік він втікає з в’язниці і повертається на Поділля.

Одружений Устим Кармелюк був двічі. Перша дружина, Євдокія, померла. У них було двоє дітей: Іван і Настя. Друга дружина, Марія Щерба, народила ще трьох синів: Остапа, Івана і Тараса.

Справою затримання керівника повстання займалась і польська місцева шляхта, яка діяла спільно з москалями, створювала охоронні загони від нападів українських повстанців. У 1822 році в с. Галузинцях Кармелюка спіймали російські жандарми. Знаючи добре російську мову, він заявив, що є солдатом з Костроми. Під посиленою охороною чоловіка, закутого в кайдани, доправили до міста Літина. На суді Кармалюка видав маленький син, що кинувся до батька (коли слідчі привели рідних на очну ставку, до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап). Суд відправляє в’язня у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він утік, роззброївши вартових. Однак під час втечі зазнав поранення і потрапив у полон. За спробу втечі з в’язниці 1824-го він був покараний на майдані 101 ударом батогом, випіканням нового тавра на чолі та засланням на вічну каторгу в Сибір (м.Тобольськ). Але і з Сибіру народний герой втікає 1825 року. Та невдовзі його знову спіймали і відправили в мідні копальні Сибіру. Та йому знову вдалося втекти в Україну під виглядом чумака. Росіяни направляють проти повстанців великі військові сили і у 1827 році Устим Кармелюк знову потрапляє у полон у с. Кальня-Деражня (його видав поляк-шляхтич Ольшевсьий). Покарання відбував у в’язницях Летичева та Літина. Він був прикутий до стовпа в камері, щоб не втік.

У 1828 році його судив Подільський головний суд і призначив Устиму Кармалюку покарання знову 101 удар батогом і засланням на довічну каторгу в Сибір. Але вже 1829 року він втікає з каторги. Устим Кармалюк знову повернувся в Україну продовжувати боротьбу за національне та соціальне визволення свого народу. Його було ще двічі заарештовано і засуджено, але він знову втікає.1834 року Кармалюк діє в літинських і летичівських лісах. Саме в 1830-1835 р.р. повстанський рух поширюється з Вінничини та Кам’янеччини на Київщину та Бессарабію.

Московський уряд у 1833 року створює Галузинецьку комісію, яка складалася з представників летичівського та літинського земських судів. Комісія працювала до 1839-го і встановила, що в повстанському русі під проводом Кармалюка брали участь понад 20 тис. людей. Упродовж 23 років боротьби загони Кармалюка здійснили більше тисячі нападів на поміщицькі маєтки й російські урядові установи.

Загинув Устим Кармелюк 10 жовтня 1835 року у с. Шляхові Кориченці. За легендами, він був, як і легендарний Олекса Довбуш, вбитий при зустрічі з жінкою з засідки польським шляхтичем Рудковським срібним «замовним» ґудзиком. Тільки так можна було вбити “характерника”, тобто чаклуна, яким вважали отамана. Тіло вбитого Устима Кармелюка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Згодом його поховали в м. Летичів на краю міського кладовища, де від 1974 р. височіє 5-метровий пам’ятник українському народному герою. Відомо також, що російський цар Микола І у Петербурзі нагородив поляка Рудковського за вбивство Устима Кармелюка діамантовим перснем.

Устим Кармелюк був середнього зросту, плечистий, сильний. Він не любив злодіїв. Допомагав бідним і знедоленим. Наприклад, у селі Гуменці у 1822 році він звернувся до бідняків зі словами: «Беріть золото, хай діти ваші дома не плачуть… Як мене в’бють, споминайте Кармелюка».
Кармелюк понад десять разів утікав від ворогів-окупантів і декілька разів навіть із далекого Сибіру. Під час побиття і болісних катувань Устим Кармелюк казав, що краще вмерти героєм, ніж животіти пригнобленим.

До імені Кармалюка звертались у своїх творах Михайло Старицький, Марко Вовчок, Степан Васильченко, Василь Кучері. Український композитор Валентин Костенко написав оперу “Кармелюк”. Фольклорні пісні про народного героя збирали Микола Костомаров, Тарас Шевченко та інші. Народні чутки приписують Устиму Кариалюку авторство низки пісень, зокрема, приписують авторство відомої пісні “За Сибіром сонце сходить”.
У наші дні його боротьба надихає сучасних українських воїнів до боротьби з російськими найманцями й окупантами на Сході України.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.