Радянський окупаційний режим на Буковині

Один з перших боїв повстанців із військами НКВС біля Васловівців у червні 1944 року

Вже середині червня 1944 року, практично одразу після появи на Буковині нових окупантів, в лісах поблизу Васловівців відбулася перша у районі між Дністром та Прутом бойова сутичка повстанців із військами НКВС.

Радянський окупаційний режим на Буковині

Щойно Буковина була «визволена» Червоною Армією, одразу до області хлинули широкі ряди комуністів, військових НКВС, які знову взялися за свої соціальні експерименти над населенням. Практично одразу зникли усі товари та припинилася торгівля, населення було обкладене поборами та різноманітними «здачами». Населення змушували здавати гроші на формування «танкової колони», готувати «подарунки» для військових Червоної Армії, здавати гроші у черговий Військовий займ тощо.

Внесла Буковина і оплату кров’ю: терміново, 8 травня, все чоловіче населення було мобілізоване на фронт, щоб одночасно позбавити можливої соціальної бази повстанський рух. Знекровлені й відтак беззахисні буковинські села були віддані на відкуп комуністичним бандам, які влаштовували облави та «зачистки» населених пунктів і цілих районів, їздили селами, грабували селян, полювали на молодих хлопців, які ухилилися від мобілізації, проводили в селах пропагандистські мітинги.

Формування боївок УПА

Найбільш відчайдушні та організовані молоді буковинські хлопці на заклик ОУН ухилилися від мобілізації до червоної армії та пішли воювати за Самостійну Українську Соборну Державу.

26 березня 1944 року на Буковину прибуває керівник ОУН Буковини «Мотря» (Артемізія Галицька, уродженка Садгори). Разом із військовим референтом обласного Проводу ОУН «Федором» (Мирослав Гайдук, із Вижниці) утворили 5 боївок УПА – «Наливайка», «Іскри», «Сагайдачного», «Чорноти» та «Гайворона» – та направили їх до різних районів області для проведення мобілізації до лав повстанців та для організації нових загонів із осіб, які ухиляються від мобілізації в Червону Армію, та готувати збройне повстання проти радянської влади. Одна із боївок, «Гайворона», в середині травня 1944 року була направлена до Садгірського району та отаборилася біля села Васловівці. Поступово чисельність боївки сягнула 60 вояків. Основні сили повстанців постійно перебували в домі лісника Чорнівського лісу Філіпа Совицького.

Бої повстанців із військами НКВС

З приходом боївки до району, на початку червня 1944 р. почастішали акції підпільників у навколишніх селах Садгірського та сусіднього Хотинського районів. Це не залишилось непоміченим для НКВС. До Садгірського району та в сусідні села Хотинського району для проведення прочісування сіл та лісових масивів з метою пошуку повстанців для було направлено відділ боротьби з бандитизмом УНКВС та 2 взводи 190-го батальйону 19-ї бригади військ НКВС.

В ході прочісування лісу, 11 червня 2018 р. війська НКВС біля села Васловівці Садгірського району натрапили на боївку. В ході перестрілки одного повстанця було вбито, двоє були важко поранені та підібрані червоноармійцями. Прізвища їх невідомі, відомо лише що то були хлопці з Галичини. За даними НКВС, ще 8 повстанців потрапили в полон (даних про їх подальшу долю наразі не віднайдено). Решта повстанців відступили та роззосередилися вглиб Топорівського та Добринівського лісу. За словами керівника боївки на псевдо «Чорна Гора» (чи «Чорногора»), під час бою він сам особисто вбив одного із військових НКВС.

Із вибитих із затриманих НКВСівцями зізнань вороги дізналися, що в Садгірський район передислокована боївка «Гайворона», яка налічує близько 150 повстанців (насправді, ймовірно, близько 60-70 осіб).

У зв’язку з цим, УНКВС на 13-14 червня 1944 р. запланувало нову операцію з прочісування лісових масивів у Садгірському і Хотинському районах, залучивши до операції військових 190-го батальйону 19-ї бригади військ НКВС в кількості 400 солдатів, поставивши завдання остаточної ліквідації боївки «Гайворона».

Під час прочісування лісу в домі лісника Юрка Данилюка військові виявили керівника боївки «Чорногору».

Історія Юрка Данилюка

Лісником в Ширівському лісі працював Данилюк Юрко Михайлович, 1878 р.н., уродженець села Чорні Ослави Надвірнянського району Івано-Франківської області. У 1914 році переїхав на Буковину, і з того часу впродовж 26 років працював лісником в Ширівському лісі. Проживав серед лісу в лісовому будинку, разом із дружиною, Ганною Яківною, 1874 р.н., уродженкою села Баня-Березів Косівського району. Мав сина (30 років, жив в Васловівцях, мобілізований на фронт) та двох дочок (28 і 25 років, обидві віддáні і жили в Ширівцях Горішніх).

У нього в господарстві працювала Криштанович Марія Олександрівна, 1900 р.н. із с.Васловівці, чоловік якої помер в 1943 році. Вона мала двох синів: Георгія (19 років, мобілізований на фронт) та восьмирічного Василя. Її рідний брат Криштанович Георгій тримав дочку Юрка Данилюка, і тому Юрко взяв Марію до себе на роботу, як родину.

Керівник боївки «Чорногора» – Симчук Елеф Іванович

Вперше повстанці прийшли до Юрка Данилюка 20 травня 1944 року.  То був «Чорногора», як він про себе розповів – Симчук Елеф Іванович. Був одягнутий в чорному рваному костюмі, в білій сорочці, в чорного кольору туфлях, кепі російського зразка, з гвинтівкою. Жінка Юрка Данилюка пригадує, що він був середнього зросту, русий, очі голубі, худощавий, мав 32 роки.

Під час вечері «Чорногора» розповідав, що є керівником боївки, що вони ведуть боротьбу за самостійну українську державу, проти радянської влади, німців і румунів. Про себе розповідав, що вже три роки серед повстанців, прийшов за завданням Проводу ОУН організовувати повстанські загони для підготовки збройного повстання проти радянської влади.

Також «Чорногора» згадував, що на початку травня 1944 року був затриманий Садогурським РО НКВС, знаходився під вартою 4 дні, а потім з-під варти втік. При цьому, за його словами, в райвідділі НКВС у нього відібрали велику кількість документів, в тому числі і націоналістичні, а також інші особисті документи. Гвинтівку, якою був озброєний, він відібрав в голови Васловівської сільради Ткачука Василя – казав, що зайшов ввечорі в хату до Ткачука, відібрав у нього гвинтівку з патронами і пішов.

У Юрка Данилюка «Чорногора» прожив 10 днів. Три ночі спав в хаті, дві – в стайні на поді, решта – в чагарнику недалеко від хати. Вдень переховувався також в чагарнику в яру, а їсти приходив до хати.

Згодом «Чорногора» на 4 дні десь пішов, і повернувся із 9-ма повстанцями (одягнуті були в цивільний одяг, четверо мали гвинтівки, четверо автомати ППШ та один – німецький кулемет). Жінка Данилюка, Ганна, винесла їм їсти (якщо то можна так назвати – хліба та кисляку). Пів години повстанці перепочили і пішли далі. Знову чотири дні не було нікого. Саме в цей час, 11 червня військові НКВС вистежили боївку, був бій.

11 червня вранці в неділю до Данилюка зайшов повстанець на ім’я Григорій. Більше про нього ніяких свідчень немає. Данилюк Ганна зазначає його псевдо – «Гора», інші його не знали. Він прийшов вперше – раніше його у Данилюка не бачили. То був молодий хлопець – йому було 17 років, був одягнений в чорному костюмі, в білій українській вишитій сорочці, мав ручну гранату. Він поїв і пішов спати в стайні на поді. Ймовірно, він щойно вирвався з бою.

12 червня перед вечором прийшов і «Чорногора», який також відійшов з бою. Вони обидва переховувались на поді в стайні.

Ввечері 13 червня вони повечеряли в домі, а потім пішли в сарай. Ввечорі до «Чорногори» приходив ще один повстанець, якому той дав завдання піти до сусіднього лісу в розвідку, чи немає там військових НКВС. Вранці наступного дня він саме повертався з донесенням. Ніби ніщо не віщувало біди.

Останній бій керівника боївки

Після сутички 11 червня 1944 року військ НКВС із повстанцями та коли вони дізналися про перебування в лісах Садгірщини повстанської боївки у 150 бійців (насправді близько 60), була організована нова військово-чекістська операція (прочісування, «облава») лісів Садгірщини.

Вирішили перевірити і будинок лісника. Керівник операції, оперуповноважений відділу боротьби з бандитизмом УНКВС по чернівецькій області молодший лейтенант державної безпеки Дудчук у звіті зазначає:

«Згідно наказу виїхав в Садгірський район для ліквідації залишків банди «Гайворона».

14 червня взяв з собою чотирьох оперативних працівників із Садгірського РВ НКВС і шість озброєних стрільців я відправився до дому лісника. В 10 годині ранку оточили споруди двору, а сам разом із начальником Садгірського РВ НКВС УЛЬЯНОВИМ зайшли в дім. В хаті був лісник ДАНИЛЮК і його жінка, на городі працювала Криштанович Марія Олександрівна.

На питання Данилюку – чи є у вас в домі бандити, які переховуються, останній відповів в категоричній формі – НІ.

Після цього я дав розпорядження тов. УЛЬЯНОВУ разом з бійцями обережно оглянути горища споруд і всі споруди. Оглянувши горище будинку, боєць зайшов в стайню і при спробі піднятися на горище по драбині, з горища пролунав постріл гвинтівки, яким прострілили бійцю фуражку. Я дав розпорядження – обстріляти горище стайні. Перестрілка тривала кілька хвилин з обох боків.

Припинивши вогонь, я запропонував бандитам здатись, але відповіді не отримав. Останні продовжували збройний опір. Я вирішив кинути гранату на горище сараю і щойно вискочив із-за кута, отримав поранення в ногу.

Я вдруге дав розпорядження продовжити обстріл горища сараю, і в перестрілці від запалювальної кулі стайня спалахнула. Один із бандитів, користуючись димовою завісою, вискочив із сараю і намагався сховатися в лісі, але тут же був вбитий, а інший згорів в сараї. Із попелу згорілого сараю нами видобуто обгорілий труп бандита і згоріла гвинтівка російського зразка.

Шляхом опитування ДАНИЛЮК і його жінки мною встановлено, що бандити, ліквідовані при операції, по національності українці, уродженці із Галичини, один з них на ім’я Георгій, інший СЕМЕНЧУК Елеф Іванович – псевдо «Чорна гора», керівник банди бандерівців, впродовж двох тижнів періодично знаходились в домі лісника ДАНИЛЮК а після розгрому банди Гайворона прийшли до нього і переховувалось до їх ліквідації.

Данилюк і жінка українці, родом самі з Галичини.

На трупи вбитих бандитів мною складено акт і трупи закопані на місці. Акт при цьому додаю».

Господарі хати – Данилюки Юрко та Ганна були заарештовані. Криштанович Марія, як почалася стрілянина, втекла у Васловівці, проте тут опергрупою НКВС була також заарештована.

«Чорногора» чи «Гайворон»?

Навіть радянські слідчі не змогли встановити, хто ж був керівником боївки – «Гайворон» чи «Чорногора». Не знали про це й заарештовані, єдині, хто так близько спілкувався з учасниками боївки. Вони свідчать, що повстанця на псевдо «Гайворон» вони ніколи не бачили, натомість «Чорногора» неодноразово заявляв, що керівником боївки є він. Слідчі відповідно припустили, що це одна і та ж людина – ймовірно, змінили псевдо після переходу в Садгірські ліси. Радянські спецслужби знайшли для себе певний вихід і зазначали: бандит «Гайворон» на псевдо «Чорнагора».

Псевдо часто змінювали у випадку стрімкої зміни діяльності повстанця, з метою конспірації, відповідно і називати свої попередні псевдо заборонялося, саме щоб ввести ворога в оману. В даному випадку така зміна псевдо спрацювала найкраще: в народній пам’яті то була боївка «Гайворона», проте очолював її «Чорногора».

Водночас «Чорногора» називав ще одного керівника повстанців, ймовірно його заступника – він носив блакитні погони з жовтими смужками на кінцях погон (по дві полоски). Він прихоив в дім Данилюка у складі групи з 9 повстанців, яку той приводив на початку червня, проте ні псевдо його ні прізвище невідомі.

Також «Чорногора» говорив, що десь біля Дністра є велика кількість бандерівських частин і там же знаходиться головний їх керівник, прізвища якого він не назвав, але називав його «Батько».

Радянський звіт про ліквідацію боївки.

Спецповідомлення про проведення «операції» зазначало:

«З 14 по 16 червня п.р. оперативною групою ВББ УНКВС спільно з 190 ОСБ 19 бригади військ НКВС на території Садогурського району ліквідована банда, якою керував ГАЙВОРОН, під псевдо «Чорна гора», чисельністю 71 чоловік.

 11 червня п.р. було встановлене місцеперебування банди ГАЙВОРОНА в лісовому масиві між селами Горошівці і Васловівці Садогурського району.

При ліквідації банди вилучено зброї: кулеметів – 1, автоматів – 3, гвинтівок – 13, пістолетів – 3, гранат – 7, боєпатрон – 4385.

Крім того, вилучена велика продовольча і речова база, а також ряд документів, які представляють оперативний інтерес, так наприклад: список особового складу банди по псевдо, список закріпленої зброї та наявність боєприпасів, топографічна румунська військова карта, статут і інші документи, які мають оперативний інтерес, а також документи, вилучені бандою підчас нальотів у військовослужбовців і радянського активу».

 

Серед захоплених документів – листи керівника ОУН Буковини «Мотрі».

Згодом, вивчаючи захоплені у повстанців боївки Гайворона документи підпілля НКВС виявило повідомлення керівника ОУН Буковини «Мотрі» до вищого керівництва. Слід зауважити, що до того часу НКВС на Буковині не знало, хто очолює обласний провід ОУН на Буковині. Відповідно поспішили рапортувати, що їм «вдалося напасти на слід проводу УПА Буковинського».

Зокрема зазначалося:

«17 червня п.р. під час ліквідації банди ГАЙВОРОНА серед захоплених документів виявлено лист керівника місцевої організації українських націоналістів «МОТРІ» в адресу закордонного центру ОУН наступного змісту:

«Друг Бурлай!

Обставини у нас такі, що прямо не знаю, що й писати. Одночас коротко ситуація складається так: цілі околиці евакуюють, до війська забирають чоловіків, жінок і т.ін. Села опустіли і знищені. Замало маємо людей для оборони селищ і сіл. Коли маєте які-небудь відділи, то перешліть їх сюди на операції. Будем Вам дуже вдячні. Що торкається харчування відділів, то все буде забезпечено. Тільки за собою заберіть автоматичну зброю – кулемети, скоростріли, автомати і т.ін. Коли маєте міни і гранати, також придадуться.

Нам потрібно більше сил, а коли ми не будемо мати, то втратимо терен з-під ніг і стане ціла катастрофа, а цьому просимо як можна скоріше висилайте людей яких завгодно, але дайте їм добрих провідників.

Бажаю найкращих успіхів.

23.5.44 р. Мотря Федькович».

 

Проте, справжнє ім’я керівника ОУН Буковини – Артемізії Галицької – ще певний час залишалося таємницею для НКВС, хоча на його встановлення були кинуті усі сили.

 

Без внутрішніх військ НКВС Буковину не підкорити

Підсумовуючи ситуацію із розгромом боївки Гайворона, керівник НКВС полковник Руденко у доповідній записці керівництву НКВС зазначив, що повстанські загони відійшли в нейтральну (зараз ми б сказали – у сіру) зону за передній край нашої оборони, де організаційно оформляються і озброюються для наступних нападів по нашим тилам, а тому –

для наведення належного революційного порядку прошу Вас передислокувати в Чернівецьку область батальйони 19-ї бригади військ НКВС, які залишилися. Підкорити Буковину та насадити нові порядки вдалося лише завдяки внутрішнім військам НКВС.

На даний час тривають пошуки документів, які б більше розкрили обставини зазначених подій, а також прізвища їх учасників. Певною таємницею залишається і особа Гайворона, про якого наразі більше нічого невідомо. Одного разу в радянський документах його згадують як «керівник банди Гайворон під псевдо «Чорна гора»,

 Доля заарештованих.

19 липня 1944 року вироком військового трибуналу військ НКВС Чернівецької області за надання сприяння повстанцям та не повідомлення про них органів радянської влади Юрка Данилюка засуджено до 10 років таборів, Криштанович Марію – до 8 років таборів. Юрко Данилюк, який мав поважний вік, помер у в’язниці, повністю відбувши ув’язнення – 25 червня 1954 року. Марія повністю відбула строк таборів та 14 червня 1952 року звільнилася. 24 квітня 1992 року обоє реабілітовані. Жінка Данилюка Юрка – Данилюк Ганна, зважаючи на її похилий вік на момент арешту (більше 70 років), була одразу після слідства звільнена від кримінального переслідування.

Наразі слідів інших заарештованих повстанців із боївки «Гайворона» наразі не виявлено, то й про їх долю можна лише здогадуватись.

Повстанці отримали перший важливий бойовий досвід та усвідомили жорстокість ворога, з яким їй доведеться ще не один раз зіштовхнутись. Після цього бою не в одній хаті в навколишніх селах з’явилися поранені повстанці, яких місцеве населення з великим ризиком для себе переховувало, годувало та лікувало, на тлі постійних облав та обшуків. І це була лише найперша сторінка багаторічного опору повстанців радянським соціальним експериментам над людьми, серед методів яких – пограбування у вигляді «здач», розкуркулювання та організації колгоспів, голод, мобілізація на роботи у східні області України, виселення до Сибіру, масовий терор та тривалі тюремні  ув’язнення для десятків тисяч буковинців. Саме в цьому бою велика кількість повстанців, які згодом очолюватимуть та діятимуть на тернах Садгірщини, Заставнівщини та Кіцманщини, отримали свій перших бойовий досвід.

Василь Мустеца

за матеріалами з архівів СБУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.