Сьогодні день пам’яті В’ячеслава Чорновола — відомого українського політика, журналіста, дисидента, лідера Народного Руху України.

 

В’ячеслав Чорновіл (1937-1999) одна з найяскравіших постатей в українському політикумі 90-х років.

Завдяки розуму, енергії та надзвичайній працездатності він міг би стати успішним підприємцем або науковцем, міг би зробити блискучу чиновницьку кар’єру. Але не такий характер був у Чорновола, аби керуватися подібними установками. Він жив за діаметрально протилежним принципом – «якщо не я, то хто ж?». Саме цей приступ принциповості спонукав його під час радянсько-брежнєвської безгласності висловлювати власну позицію, яка жодним чином не могла збігатися з офіційною. За це його, звісно, «по голівці не гладили»: для початку виключили з аспірантури, а побачивши, що залякування не діє, почали вживати більш дієвих заходів – судити за «антирадянську пропаганду».

У радянських концтаборах він провів у загальній кількості 15 років. Після кожного з повернень він працював з подвоєною силою – попри одвічне безгрошів’я і проблеми з роботою, попри загрози чергового ув’язнення. Чорновіл був ініціатором створення Української Гельсінської групи. Після горбачовської «відлиги» з головою поринув у політику, став одним із засновників Народного руху України. Його активна громадянська позиція, його безкомпромісність і прямота багатьох дратувала. І не тільки в Україні.

Крапку поставила смерть Чорновола в автокатастрофі 25 березня 1999 року. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша, коли Toyota Чорновола врізалася в КамАЗ із причепом, що розвертався посеред шосе. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, а прес-секретаря лідера НРУ Дмитра Понамарчука госпіталізували з важкими травмами до лікарні.

Відтоді минуло багато років, але ясності й чітких відповідей у цій історії не побільшало. Офіційна версія – нещасний випадок, а версія народна, якої дотримуються прихильники Чорновола – політичне вбивство напередодні майбутніх президентських виборів. Наступного дня після аварії, тодішній очільник МВС Юрій Кравченко заявив, що аварія на бориспільському шосе – нещасний випадок і що жодної іншої версії слідство не розглядатиме. Міністр, навіть, не став чекати офіційних висновків фахівців. Невдовзі від серцевого нападу несподівано помер головний свідок – один із трьох пасажирів «КамАЗу», Іван Шолом. Водія КАМАЗу Володимира Куделю спочатку засудили – слідство встановило, що він скоїв злочин – ДТП з тяжкими наслідками, але незабаром відпустили за амністією.

Вже у червні 1999 року справа про загибель В’ячеслава Чорновола була закрита, але це не означало, що у справі поставлено крапку. Слідчі дії розпочиналися й припинялися декілька разів: у 2001 році, у 2005, в серпні 2006 року. У червні 2011 року з дозволу Тараса Чорновола відбулась навіть ексгумація тіла його батька, але світло на загадкову смерть політика так і не пролилось. І, зрештою, в березні 2012 року Бориспільський суд Київської області розпочав судове слухання у справі загибелі В’ячеслава Чорновола, а 21 січня 2014 закрив справу, визнавши аварію нещасним випадком. У лютому 2017 року понад 300 народних депутатів звернулися до генерального прокурора України Юрія Луценка з проханням взяти під особистий контроль розслідування вбивства політика.

Й нині багато хто продовжує вважати, що то не була звичайна аварія. Все своє життя В’ячеслав Чорновіл учив українців позбуватися комплексу меншовартості, вичавлювати з себе раба й совкового «гомо совєтікуса». І він мав на це повне право – гордий, сміливий і прямий, по-справжньому вільний громадянин вільної країни.