Нещодавно вся Україна вшанувала трагічну дату своєї історії — сумні 80-і роковини Голодомору — геноциду в Україні 1932-33 років. Молодь, до її честі, навіть писала звернення до тих, хто вшановуватиме 100-ліття цієї трагедії. У нашому краї, як відомо, голодними були 1946-47 роки. Не дивно, що всі свідомі буковинці хочуть більше знати про ці події, а ще — залишити ці відомості нащадкам. Але не поспішають чомусь з допомогою краянам нинішні працівники державних структур, котрі мали б сприяти їхньому бажанню не залишати «білих плям» в історії населених пунктів Буковини.
У цьому довелось пересвідчитися мешканцю села Рухотин Хотинського району, колишньому вчителю місцевої школи, а нині пенсіонеру, громадському активісту Степанові Івановичу Бранашку, якому односельці доручили очолити цю святу справу.
— Два роки тому ми виготовили хрест жертвам Голодомору цих років та встановили його на майдані посеред села, поруч з пам’ятником полеглим в роки війни односельчанам, — розповідає Степан Іванович. – Але імена полеглих викарбувані, а імен жертв Голодомору немає. Тобто пам’ятний хрест залишається безіменним, а ми дуже хочемо офіційно дізнатися про цих людей, аби, як годиться, поминати їх у церкві…
Звернення до районного відділу РАЦСу не дало бажаних результатів: там відповіли, аби рухотинці хіба що просили таку інформацію кожен за свого загиблого родича, бо ж вона є конфіденційною і розголошенню не підлягає. Хтось порадив звернутися до Головного управління юстиції в області від імені виконкому сільської ради та громади села. Активісти обійшли всіх односельців, зібрали 128 підписів. Разом з громадою виконком повідомляв, що в процесі дослідження трагічних сторінок минулого села постали труднощі зі встановленням прізвищ безневинних жертв того часу та просив дозволу юстиції на отримання інформації у Хотинському відділі РАЦСу. Коли минуло півтора місяця, а відповідь не надійшла, Степан Бранашко вирішив дізнатися про наслідки розгляду колективного звернення.
— З’ясувалося, ніхто й не думав висилати до Рухотина відповідь, — обурюється Степан Іванович. — Мало того, мене заледве не вигнали з приміщення державної установи, а згодом працівниця відділу реєстрації актів цивільного стану вийшла та звідкись винесла «відповідь» у запечатаному конверті…
Відповідь можна було передбачити – та ж конфіденційність. Та наполегливий громадський активіст прийшов за порадою до редакції…
Разом ми завітали до редактора Чернівецького обласного відділення пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті України», очевидця 2-х голодоморів – 1932-33 та 1946-47 р. р. Івана Петровича Фостія, офіс якого розміщений поряд з редакцією. Яким же було здивування Степана Бранашка, коли Іван Петрович подарував йому «Національну книгу пам’яті жертв Голодоморів 1932-33; 1946-47 рр. в Україні: Чернівецької області» 2008 року видання. Бо саме там розміщено список імен 22 рухотинців – жертв Голодомору 1946-47 р. р. Іван Петрович повідомив, що це дані місцевої сільської ради. Оскільки сам рухотинець стверджує, що цей список неповний та що у нього є інформація щодо 48 жертв-односельців, він отримав вичерпну консультацію, як діяти далі.
Тож є велика надія, що завіса конфіденційності стосовно безневинно загиблих від голоду односельчан Степана Бранашка відкриється вже невдовзі. Без оббивання ним та його земляками владних коридорів та кабінетів з байдужими чиновниками.
Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
