Околена: наша гордість, наша біль

Околена: наша гордість, наша більБій воїнів УПА з НКВДистами на горі Околена біля Розтік Путильського району так і досі не вивчений і невідомий багатьом людям не тільки України, а навіть Буковини. Комусь вперто не вигідна правда про цей звитяжний бій і про героїзм українських патріотів. А даремно. Бо саме тут, на Околеній, закладалися перші і міцні камені у фундамент незалежної України. За це положили голови найкращі сини і дочки нації.

Вони несправедливо забуті. І невірно чинять ті, хто подвиг їх не пропагує серед молоді.

Цей бій відбувся 15 жовтня 1944 року. Одна чота сотні «Боєвіра» Романа Дубика з раннього-ранку до вечора вела бій з переважаючими силами військ НКВД. На одного упівця було не менше 7 енкаведистів. Наших тоді загинуло 8 героїв. Їхніх не менше 30. Але досі достеменно не відомо, скільки ворогів України положили герої на горі та у підніжжі Околени того осіннього післяпокровного дня…

Щороку сюди у вівторок на Зелені Свята (трійця) група патріотів зі священиком піднімається з Розтік на гору Околена. Дорога стрімка і важка. Тому для підйому потрібні сили і час.

А там на горі є хрест, де викарбувані імена 8 героїв-українців, які полягли у нерівному бою з московсько-більшовицькими енкаведистами.

Це – Олексій Бойчук, син Тодора, з 1918 року народження; Олексій Гонтар, син Григорія; Василь Косован, син Іллі; Аксентій Клим, син Тодора; Микола Мороз, син Никифора (йому було тільки 18 років); «Марко» (прізвище невідоме) чотовий з Кіцманщини; Григорій Перепелиця, син Олекси і Марко Скоропадюк, чотовий з Виженки.

Я хочу аби ці імена знав кожен українець. Бо пам’ять про них бережуть одиниці. Вчителі у школах, професори у вишах, чиновники у кабінетах про них не говорять і їх не знають.

А подвиг їхній служив би добрим прикладом для виховання молодих українців, для гартування духу старших, для розуміння нашого місця у цьому житті.
– Ці воїни на смерть стояли, аби подарувати нам волю, – говорив на могилі героїв місцевий священик УПЦ КП отець Михайло Болотинюк. – А ще є багато могил, де нема імен. Але у Бога нічого не забуто. Шкода, що ми не вміємо гідно оцінити жертовність молодих юнаків. Тому не вміємо цінувати те, що нам передали герої ціною свого життя – нашу незалежність. Ми миримося з «покращенням», не беремо участі у протестах проти такої, як сьогодні, політики уряду і керівництва державою. Ми боїмося виходити на вулиці і Майдани, бо нас може намочити дощ, чи обпекти сонце, чи заморозити мороз. Ми бережемо своє тіло. І втрачаємо більше. Ми не думаємо, що залишимо своїм дітям. Тому й на прикладі повстанців, на особистому прикладі не вчимо захищати волю. Як будемо жити, діяти, мислити й працювати, таку історію і долю матимемо.

Не більше 20 людей слухали цю палку промову українського священика перед хрестом на горі Околена. Цей хрест стоїть тут завдяки подвижнику і патріоту, 84-річному свідку тих подій Семенові Палійовичу Калиничу, його синові Петрові, внукам і наймолодшим правнукам Юркові та Марічці.

Околена: наша гордість, наша біль

Колись Семен Палійович разом з батьком і кількома односельцями тут схоронили загиблих повстанців.

– Після бою енкаведисти швидко тікали звідси, – говорить Семен Калинич. – Вони боялися залишатися у горах до темноти. Навіть своїх мертвих спалили разом з двома хатами. Аби не нести тих до Берегомета. На другий ранок люди знайшли тіла 8 повстанців. Вони були понівечені. Викопали могилу, встелили хвоєю, наша мати дала полотно, яке ми постелили під тілами і вкрили їх. Один чоловік приніс у руках до могили мозок котрогось із загиблих. Ця картина у мене перед моїми очима ціле життя. Ми поклали цей мозок біля розтрощеної голови героя. І засипали землею. А над могилою встановили маленький березовий хрест.

Околена: наша гордість, наша біль

Околена: наша гордість, наша біль

Згодом завдяки зусиллям місцевого осередку Руху, особисто блаженної пам’яті Власія Джуряка і родини Калиничів спорудили хрест. То він досі височіє на вершині гори. І під час грози блискавка б’є у нього. Вже синові Семена Палійовича Петрові доводилося кілька разів лагодити хрест після удару блискавиці. Цього року ми знову застали хрест, у який вдарив грім недавно. Він розколотий посередині зверху аж до землі.

Тут треба руки держави. Її силу та ідею. Але нема. Нема кому спорудити тут монумент полеглим героям. Нема кому навіть поставити дубового хреста з громовідводом. Нема кому берегти і нести пам’ять про подвиг людей, які загинули, аби ми жили.

Що станеться, коли помре 84-річний Семен Калинич, нинішній вартовий подвигу 8 героїв на Околені?!

Петро Кобевко