У пошуках крайнього

У пошуках крайньогоПригадаймо, як у колишньому совєтському союзі, намагаючись приховати прорахунки у зовнішній та внутрішній політиці, влада наполегливо шукала ворогів, котрі заважають жити звичайній людині. Чим більші були прорахунки, тим серйозніших ворогів вимагала комуністична верхівка. В незалежній Україні, схоже, історія здійснює зворотній цикл – сьогоднішній владі неминуче потрібні негідники, на котрих можна списати джерело усіх проблем.

У своєму «реформаторському» запалі владники, втрачаючи сприйняття реальності, ладні відродити практику цькування своєї нації через відшукування «ворогів народу». Таке рішення не є оригінальним й, здебільшого, закономірне. Що можна очікувати від команди, котра марить минулим, живе ідеалами неіснуючої країни?

Однак найбільшу небезпеку становить не так прагнення реставрації совєтського минулого, як відчуття безкарності та всемогутності. Якщо двадцять з лишком років тому нинішні представники влади жили у страхові перед «монолітною» партійною лінією та всюдисущим КДБ, сьогодні вони відчувають волю, котра з неминучістю перетворюється у сваволю сильного. Вихована роками пасивність через постійне очікування вказівок з верхів, породила безпорадність у сучасних реаліях, перед якими постала Україна у 1991 році. Така генерація «советського чєловєка» нині керує державою. Не дивно, чому режим Януковича постійно шукає «старшого брата». Ці пошуки, правда, викликають огиду не лише у свідомої частини суспільства, але й у тих, кому надто кортить знову бути таким «братом».

Після підписання згубних для України Харківських угод Москва, закономірно, хоче більшого. Наразі нинішня влада не готова надати північному сусідові бажаного, адже, це означатиме обмеження джерел доходів для кількох пануючих в Україні кланів. Чи довго ще приватні інтереси олігархів стримуватимуть апетити Кремля? Виходячи з досвіду боротьби з інакомислячими негоціантами у Росії, офіційний Кремль може досить швидко покласти край ефемерній українській економічній самостійності. У першу чергу через обмеження або ліквідацію основних капіталоутворюючих галузей України. Пригадаймо тиск на українських виробників-експортерів продуктів харчування, потім – обмеження ввезення до Росії металургійної продукції з України.
Сьогодні, з наближенням зими, Кремль знову розігрує традиційну газову карту, шантажуючи Європу холодними оселями. Не хотілося б передрікати чергову українсько-російську газову війну, але ймовірність такої досить-таки висока. Позиція Кремля зрозуміла – вказати Януковичу хто «в хаті хазяїн» та отримати контроль над українською газотранспортною системою. Незрозумілою залишається позиція керівництва нашої країни – обіцяли налагодження економічних стосунків, неможливість газових конфліктів і т.ін. Вийшло як завжди – стосунки з Росією традиційно складні через непомірні амбіції Кремля, а Європа от-от ладна відвернутися від України через відверто недемократичні прецеденти, якими так рясніє період правління Януковича. Звичайно, що популістичними заявами про європейський вектор розвитку України світову спільноту вже не купити.
Аналізуючи зазначене, доводиться зробити висновок про майже повне фіаско зовнішньополітичних зносин команди Януковича. Чого Україні очікувати вже цієї зими не знає, мабуть, ні Янукович, ні Азаров. Тим часом вони переймаються справою, котра не вимагає інтелектуального напруження – пошуками крайнього.

Назар Горук,
керівник фракції ВО «Свобода» у Чернівецькій обласні раді

Прес-служба Чернівецької обласної організації ВО «Свобода»

peredplata