17 вересня у національному університеті «Львівська Політехніка» відбулася лекція відомого польського журналіста та громадського діяча Адама Міхніка на
тему «Чеслав Мілош і Нова Європа».
Під час лекції засновник та головний редактор газети «Газети виборча» Адам Міхнік та доктор історичних наук Ярослав Грицак намагалися з’ясувати, якою саме інституцією постає перед нами Нова Європа та яке місце відведено Україні в цій історично-суспільній формації.
Представляючи Адама Міхніка аудиторії, Ярослав Грицак назвав його представником кола «центральноєвропейських джентльменів», яких об’єднує те, що їхня діяльність, вклад в суспільно-політичне, громадське та культурне життя мали значення не лише для інтелектуального простору їхніх країн, а, власне, впливали на процеси змін та розвитку суспільної думки у всій Європі.
Розпочавши свою лекцію Адам Міхнік зауважив, що Чеслав Мілош був письменником, який зосередив в собі «всю велич і всі клопоти польської літератури ХХ ст.». Письменник, на долю якого випало водночас найбільше успіху і найбільше звинувачень. Міхнік не поділяв поглядів ні комуністичної ідеології, ні польського націоналізму: мало хто зробив стільки для польської літератури, культури, духовності, скільки вдалося зробити Чеславу Мілошу. При цьому дискусії навколо дослідження творчості письменника і досі викликають стільки суперечностей, що його інколи називають «історією, спущеною з ланцюга»
З перспективи часу творчість Чеслава Мілоша не поміщається в жодну «шухляду» класифікацій. Можна сказати, що він «стояв «на протязі» історії, під вітром часу», зазначив Адам Міхнік.
Пишучи свою книгу «Поневолений розум» – про поневолення інтелігенції комуністичною ідеологією, письменник, водночас, аналізував і самого себе. «Поневолений розум» – книга, що змінює спосіб мислення та уявлення про комунізм. Досі тривають дискусії щодо її значення. Попри незаперечну цінність книги, перш за все, через висловлені в ній нове бачення та критичний аналіз дійсності і досі дехто її вважає спробою самовиправдання Чеслава Мілоша за зміну своїх поглядів, за те, що він спершу сповідував комунізм, а потім виїхав в еміграцію. Щодо ставлення самого автора до своєї книги, то, як зазначає Адам Міхнік, письменник свою книгу «не любив, оскільки їй відвели роль мемуару у холодній війні, хоч це була складна, екзистенційна книга на перетині історії, філософії, культури та психології». Українською мовою книга вперше була перекладена в еміграції, згодом, в перекладі Миколи Рябчука друкувалася в журналі «Сучасність».
Ця книга і зараз є актуальною для багатьох країн світу, наголошує Адам Міхнік. Актуальна вона в Тегерані, де панує тоталітарний режим. Актуальна в Москві, де російська інтелігенція заново переосмислює свою роль і місце в суспільному русі. Актуальною вона є і для України, оскільки може полегшити сприйняття «бандерівської ідеології без критичної апології». На думку Адама Міхніка, надмірне підкреслення уваги до бандерівської тематики скоріше шкодить, а не допомагає українській ідеології. І зазначає: «Я вірю, що українці зможуть так подивитися на українські проблеми, як Мілош на польські. З любов’ю, але й з критицизмом».
Відповідаючи на запитання аудиторії, Адам Міхнік зазначив, що Польща була країною трьох чудес. І перераховує їх: обрання Кароля Войтили Папою Римським, створення громадського руху «Солідарність» і отримання Чеславом Мілошем Нобелівської премії з літератури 1980 року. І саме ці три події стали ключовими у переосмисленні ставлення до себе польського суспільства, в якому до того часу існувала тенденція вважати себе жертвою всіх навколо. Було б чудово, вважає Адам Міхнік, якби український аналог Мілоша написав про Україну щось схоже на «Родинну Європу». По-перше, для того,щоб насамперед відкрити Україну для Заходу, де довший час існував дискурс, в якому Україна була представлена частиною Росії. Це було пропагандою, але Захід це сприймав і в це вірив за браком іншої інформації. А по-друге, для того, щоб українці самі більше дізналися про себе, зрозуміли себе, поглянули на себе без призми будь-яких ідеологій. Про Україну навіть зараз на Заході відомо дуже мало, зауважив Адам Міхнік і додає: «Україна зазвучить у світі, але спершу українці повинні самі дізнатися про себе».
На запитання, якими є тенденції в сучасній Європі в плані спілкування інтелігенції і, яка є можливість для українських інтелектуалів для творення спільного дискурсу з європейськими колегами, Адам Міхнік відповів, що насамперед потрібно змінити свій спосіб мислення. Адже ми всі ще наразі мислимо радянськими категоріями. Коли Україна хоче виступати для західного світу як партнер, то їй, перш за все, слід звернути увагу на політичні події всередині країни. Арешти політиків-опозиціонерів тільки додають негативної конотації уявленням про Україну. Росія може дозволити собі арешт Ходорковського, оскільки має багато грошей і певні політичні розбіжності не так боляче відчуваються для неї як для України. Для України ж арешти Тимошенко та інших політично невигідних теперішній владі осіб, є неприпустимо дорогими в сенсі втрати довіри з боку іноземних партнерів та вилучення України з повноцінного, різностороннього суспільно-політичного європейського дискурсу.
Розмірковуючи над запитанням, чи нова антиутопія глобалізації не породить нової потреби квазімислення, як це було з нацизмом і комунізмом раніше, редактор «Газети виборчої» зазначив, що в сучасному світі немає ідеї, за яку люди би йшли вмирати, окрім, хіба, ісламського фундаменталізму. За глобалізацію люди не готові помирати, вона є просто гучним гаслом, нагодою продемонструвати світові своє бачення.
На запитання, чи актуальним є зараз читати твори Чеслава Мілоша, щоб протистояти фундаменталізму, Адам Міхнік відповів, що «диктатура несмаку є такою ж небезпечною як диктатура комунізму». Політичне життя країни перетворюється на дешеві театри. Від Заходу чомусь береться найдешевше і найпримітивніше, яке швидко займає значне місце у масовій свідомості. А справді визначні твори філософії, культури, літератури часто залишаються невідомими і неосмисленими суспільством. Тому такими цінними залишаються праці, після ознайомлення з якими читач може прорефлексувати, заново осмислити і поглянути новим поглядом на вже звичні реалії та тенденції у суспільстві.
Завершив свою лекцію Адам Міхнік думкою про те, що Чеслав Мілош не вірив у існуванні в Європі єдиного ладу. «Ідеального суспільства не може бути, оскільки немає ідеальних людей. І єдине, що ми можемо зробити, що може зробити кожен з нас – це обмежити кількість зла у суспільстві, в якому живемо».
Нагадаємо, що лекція відбувалася в рамках проекту «Уроки Мілоша для України», реалізованого громадською організацією «Форум видавців» за підтримки Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польща, Польського інституту в Києві та Інституту Книжки. Цим Україна долучилася до святкувань сторіччя з дня народження поета Чеслава Мілоша. 2011 рік оголошено Роком Мілоша.
peredplata
