Фiлософ Мирослав Попович – про загострення вiдносин iз Москвою, бiднiсть українцiв та необхiднiсть боротися за щастя
– Пане Мирославе, Москва знову заблокувала кордони для українських товарiв. Цього разу пiд новим приводом. Як довго, на ваш погляд, росiяни ще псуватимуть нам нерви?
– Вирiшальним буде момент пiдписання (або не пiдписання) угоди про асоцiацiю з ЄС. Опiсля Москва повинна вирiшити для себе: чи вона загострюватиме ситуацiю, намагаючись довести до колапсу економiку України, чи прийме те, що сталося, як належне i \”проковтне\” свої амбiцiї. Думаю, нас чекає перший варiант, бо в хiд уже пiшли суто iррацiональнi вчинки, якi не мають пiд собою якогось пiдгрунтя… Це вже просто ненависть, яка й далi шукатимесобi вихiд! За моїми прогнозами, нервова обстановка у наших вiдносинах пiсля Вiльнюса лише посилюватиметься.
— Деякi експерти нинi кажуть: мовляв, нiчого страшного не станеться, якщо угоди не пiдпишуть. Нiби наперед заспокоюючи електорат вiд можливого провалу влади…
– Ну, це, вибачте, короткозорiсть неймовiрна! Україна не може бути хутором на цiй неспокiйнiй планетi. Сьогоднi нам треба вибрати генеральну лiнiю свого майбутнього. I та лiнiя або веде нас назад – у ситуацiю Радянського Союзу чи Росiйської iмперiї, або веде до європейської спiльноти, туди, де багато проблем, якi ми нинi переживаємо (вiд економiчних до полiтичних), уже давно подолано та лишилися у минулому. Нам тепер треба зробити тi кроки, якi дозволять стати повноцiнними спiвгромадянами тiєї цивiлiзацiї. От i все… А говорити, що нiчого страшного нестанеться – так, не станеться. Крiм того, що ми будемо нi \”там\”, нi \”там\”. I виявимось безсилi пiд натиском свiту з усiх бокiв!
– На жаль, до моменту, коли Україна стане повноправним членом ЄС не всi… доживуть (у буквальному розумiннi цього слова). Ось Деркомстат оприлюднив \”свiжi\” цифри, i виявилось, що українцiв стало менше ще майже на 100 тисяч. Ви не вбачаєте певного парадоксу: нашi люди загалом стали жити краще, нiж у радянськi часи, а ось смертнiсть зростає?
– Це все за рахунок соцiальних низiв, де якраз панує бiднiсть. Мене жахає, коли бачу, як бомжi порпаються у бачках для смiття, шукаючи там якусь поживу. (Зiтхає). Знаєте, не можна, щоб суспiльство до того звикло! Це – виразка, яка роз\’їдає його здорове тiло. Такi речi повиннi бути постiйно пiд спостереженням, бо люди робляться нечутливими до чужого горя.Сьогоднi у нас виникла величезна дистанцiя мiж добробутом елiти (або як завгодно її назвiть) та низiв. А якщо у суспiльствi дуже бiдними стає вiдсоткiв тридцять населення, це вибухонебезпечна ситуацiя! Для того щоб прийшли радикали i почали рiзати всiх i вся (так, як це бувало за часiв якобiнської диктатури i пiзнiше), не треба, щоб сто процентiв населення були бiдними й голодними. Зрештою, не треба, аби радикальнi партiї мали пiдтримку навiтьполовини населення – за Гiтлера голосувала третина, нiколи бiльше. Але цього виявилося досить… Проблеми бiдностi можуть видатися не такими страшними, бо в злиднях живе невелика частина суспiльства. Але не треба чекати, поки бiднiсть охопить бодай половину населення. Суспiльство стане нестабiльним навiть тодi, якщо тиск злиднiв буде на вiдносно невеликому плацдармi.
– Наша влада, здається, цього не розумiє?
– Так, зовсiм не розумiє. Вона вдовольниться, якщо якась частина \”облагодетельствованих\” скандуватиме на її адресу \”слава\”. Так, як ще вчора кричали \”слава КПРС\”. Достатньо голосно та з великим задоволенням…
– Разом iз тим, погодьтесь, нашi люди люблять понарiкати на життя. Навiть тодi, коли не все так погано. От звiдки це вхарактерi українцiв, як ви думаєте?
– Ну, я не сказав би, що українцi чимось рiзняться в цьому планi вiд iнших. (Усмiхається). Правда, тут вивести якусьзакономiрнiсть важко, бо, скажiмо, торiк пiд час соцопитування з\’ясувалось, що найщасливiшi люди живуть у… Нiгерiї. А Україна опинилась наприкiнцi того списку, давши якийсь вибух песимiстичних оцiнок.З одного боку, добре, що ми не такi наївнi, як нашi африканськi брати, котрi почуваються щасливими вже тому, що у них є ковток води i якась пожива на обiд. Нам усе ж у цьому життi треба бiльше! А з iншого — слiд визнати: українцям справдi доводилось надто часто розчаровуватись. I я натякаю тут не тiльки на Помаранчеву революцiю… У будь-якому випадку нiколи не треба опускати руки!
– Можливо, щоб потiм не розчаровуватись (особливо в полiтиках), не варто надмiрно зачаровуватись?
– Знаєте, це – буддистський принцип. Вони кажуть, що життя є уникання страждань, а страждання виникають тодi, коли багато сподiваєшся. Тому боротися за щастя можна двома шляхами: один спосiб – це домагатися його, другий – зменшувати свої апетити. Ну, я думаю, що все-таки треба чогось реально добиватися. Бо сидiти на печi (навiть якщо ти вбраний у буддистську тогу) – все одно не вихiд. Ви згоднi зi мною?
Богдан БОНДАРЕНКО
\”Експрес\”
peredplata
