Недавно з великим добрим пафосом проходили дні України у Великобританії. Виявилося, що багато англійців знають і люблять нашу давню слов\’янську країну. У знаменитому на увесь світ Кембріджському університеті діє факультет української філології, студенти вивчають нашу мову, декламують напам\’ять ліричні поезії Тараса Шевченка.
А громадськість Лондона навіть збирається встановити в одному з мальовничих куточків свого столичного міста пам’ятник нашому славетному Кобзареві. І немає сумніву:вони це зроблять! Бо там немає Партії регіонів, яка живу творчу ініціативу людей якщо не загубить, то спотворить, або обов’язково переінакшить по своєму. Навмисно переінакшить – аби тільки не так, як хочуть люди.
Як, наприклад, у Кіцмані, де маленькі регіональні чиновники дружно повстали проти Великого Кобзаря, аби спотворити задум громади, яка вже роками намагається спорудити гідний свого історичного містечка пам’ятник духовному батькові української нації.
За минулої влади люди добровільно збирали кошти, на місці майбутнього пам’ятника встановили гранітний камінь, який привселюдно освятили два православні священники. Тим самим архітектор Віктор Ткач та скульптор, заслужений художник України Роман Романович зі Львова, Монументальні роботи яких стоять на площах міст Європи, розробили для Кіцманя ексклюзивний проект омріяного пам’ятника. Його макет був виставлений для публічного огляду і автори врахували зауваження й побажання людей. Зокрема, постамент для пам’ятника мав бути зроблений так, аби у випадку акцій громадянського протесту, як це зараз відбувається на Європейській площі в Києві, він міг служити своєрідним подіумом і, ставши біля батька Тараса, можна було сказати людям слово на захист справедливості. Однак, коли в державі, а отже і в Кіцмані, до влади прийшли регіонали та їх симпатики, їм це не сподобалося і вони заблокували спорудження пам’ятника Кобзареві.
Правда, минулої осені, коли треба було за них голосувати у Верховну Раду,
на місці, де має бути той пам’ятник, наспіх викопали ямку та залили її бетоном. Проте, коли на виборах кіцманчани відправили регіоналів пасти задніх, за Шевченка знову забули.
Так би все й лежало, як кажуть на Буковині, лоском, якби не почав світ готуватися до 200-річчя від дня народження геніального поета і мислителя. Тож знову згадали наприкінці нинішньої осені про Кобзаря. Адже у слід за його ювілейною датою наближаються і президентські вибори. Ну, як тут не пропіаритись! Навіть організували демонстративний «суботник» і перші керівні особи з персональними туфлями зачищували землю, яку потім залили тим же бетоном. Але ліпше б вони були нічого не робили. Бо з\’ясувалося, що влада вирішила встановити у Кіцмані зовсім не той пам’ятник, про який так багато років мріяла бригада.
Відповідно до проекту, за який заплачено 20 тисяч народних грошей, бронзова скульптура Шевченка мала стояти на постаменті – подіумі в повний зріст і сягати мало не верховіть дерев. Маленькі кіцманські чиновники надумали замінити цю скульптуру на … погруддя Великого Кобзаря. Люди досі не можуть зрозуміти: чому так сталося? А сталося так ось чому. Один із хвалених у районі та в краї керівників агрофірми, будучи одного разу в патріотичному пориві, візьми тай скажи, що він у своєму селі встановить пам’ятник Шевченку раніше. ніж це зроблять у райцентрі. В агрофірмі ж звикли, що шеф не повторю одне і теж саме двічі. Тому відразу відомому чернівецькому скульптуру було зроблено відповідне замовлення й він, не відкладаючи справ в довгу шухляду, виліпив погруддя Кобзаря. Але шеф тим часом передумав. Назрівав скандал. На виручку агрофірмівському шефові навперейми кинулися кіцманські владці, які погодилися забрати для райцентру скульптуру, що призначалася для приміського села. Дарма, що вона виготовлялася не для Кіцманя, без врахування архітектурних, ландшафтних особливостей площі, на якій має стояти. Та цим у Кіцмані не переймаються, хоч приміській раді діє так звана художня рада, до якої начебто входять люди з архітектурними дипломами. Вони знають, що для кожного монумента має бути свій проект, який повинен мати так звану «прив’язку» до конкретної території, що цей проект мусить бути затверджений містобудівною радою та пройти інші процедури. Однак, як повідомив голова цієї художньої ради Василь Ісар, за кілька десят кроків від пам’ятника – погруддя Шевченка планується встановити ще один пам’ятник – афганської слави.
– Я ще не бачив, щоб на одній площі стояли два пам’ятники, особливо в такому малому місті – каже відомий у Європі архітектор Віктор Ткач. Багато кіцманців кажуть, що для пам’ятника афганцям у Кіцмані є інші місця, а не біля самісінької скульптури нашому національному пророкові. До того ж вони вважають, що то має бути пам’ятник конкретним людям які загинули у тій безглуздій війні, а не пам’ятник воїнської слави. Бо радянські солдати не були визволителями афганської землі, місцеві жителі їх туди не запрошували, їх туди посилали компартійні правителі із Кремля.
Але влада у Кіцмані людей не слухає, а робить по-своєму, так само, як не чують сьогодні регіонали людей, що вирують на Європейській площі у Києві.
А львівські митці, які працювали над пам’ятником Шевченку для Кіцманя, а їх місцеві чиновники цинічно кинули, обіцяють їм влаштувати великий скандал на всю Україну. І вони це зроблять, хай тільки доб’ється свого відомий на цілий світ Євромайдан.
Мирослав Куєк
peredplata
