Страх – вічний супутник брехні
В.Шекспір
2 грудня 2013 року, Чернівецька міська рада, Ратуша, сесійна зала.
Віталій Михайлішин сумними очима дивиться на присутніх з однією думкою – по-швидше розглянути питання порядку денного 42 сесії, щільно зачинити вікна свого кабінету, щоб не чути викрики бунтарів на Центральній площі, і перечекати, перетерпіти, пересидіти революцію.
Минулих вихідних це йому вдалось – вдома, в теплій квартирі, з дружиною, перед телевізором. Непомітно для самого себе прокотилась холодна хвиля протестів, нахабне хазяйнування в приміщенні міської ради закаменілих від холоду студентів і знахабнілих фронтовиків.
Слава богу, пронесло.
Вчора, в неділю, із-за штор мерського кабінету, з тривогою спостерігав секретар за три,- а може чотиритисячним натовпом чернівчан, які знов скандували «Михайлішина геть!». Холодний піт так і покривав його бліде лице, а мозок сверлила думка: Що робити?… Хто захистить?… Яке рішення прийняти?… Страшно. Адже з дитинства він страждає на хворобу, що зветься неофобія (страх чогось нового, страх перемін), а з віком до неї додалась і децидофобія (страх прийняти рішення).
Саме вона, децидофобія, не дала йому поставити на голосування питання про свою відставку. Віталій розумів, що порушує закон, що лиш рада включає чи не включає питання до порядку денного, але страх втратити крісло переміг. Та й на депутатів більшості надії мало, можуть так прокотити при таємному голосуванні, що біди не оберешся. Там не перевіриш, хто за, а хто проти нього. А таких назбиралось немало: лиш серед регіоналів невідомо яку гнуть лінію Ніконов, Урсулян, Кушнірик, а про непрогнозованих та «голодних тушок» взагалі мова не йде.
Але й на цей раз пронесло.
Виручили ті ж регіонали, переключили увагу депутатів на звернення
до Президента, Уряду і Генерального прокурора. Погоджувались на все: на відставку тата Януковича, дідуся Азарова і його компанії, на притягнення до кримінальної відповідальності Захарченка і беркутівців, навіть за волю Юлі.
Голосували не криючись, відкрито і дружньо піднімали картки свої і чужі,
гонорові та впевнені регіонали, хитрі і обережні «тушки», злі та нахабні опозиціонери. Сорок шість «ЗА», але не за звернення проти влади, як виявиться пізніше, а за спокій Віталія, в якого і на цей раз проявилась децидофобія – він утримався.
Ніби пронесло, подумав Віталій Михайлович, але дружнє «Ганьба» студентів за вікнами сесійної зали нагадали йому про сумні реалії буття. Залишилось ще пару питань порядку, лиш би нічого не сталось, завершу сесію то добре нап’юсь, подумав він.
Сталось… Студенти знов в міській раді, прийшли в сесійну залу з криками «Відставка». Від люті обличчя Михайлішина перекосило, зла посмішка промайнула на його устах, жага помсти переповнювала всю його свідомість. Вся надія зараз на кращого друга Васю Продана, який на зразок провокації на Банковій, підготував стратегічний план проти опозиції. Пару сотень баксів і «тітушки» з числа фанів «Буковини» під видом студентів заблокували вихід, грудьми стали на захист демократії. З метою конспірації про задуману секретну операцію повідомили самих надійних.
Клаустрофобія (страх замкнутого простору) охопила Чесанова, Гаєвську, Білика, більшу частину депутатів та присутніх на сесії, яких не попередили про спецоперацію. Депутати з надією поглядали на двері за президією, бо знали, що там воля, вихід через кабінети Михайлішина, Ротаря та протокольну частину прямо на сходи і на перший поверх. Але «грізна» фігура Продана на дверях до омріяної свободи перекреслювала всі плани. Лише фронтовики сиділи тихо, спокійно переносили скрути депутатської служби, бо думали, що блокування дверей – це їх спецоперація.
Нарешті, після чотиригодинного заточення, воля – для одних і невтішні шанси позбавлення волі – для інших.
Віталій Михайлович з однодумцями таки напились, адже відіграли у опозиції одне очко. Не має значення страхом чи брехнею, бо як казав Шекспір вони вічні супутники.
Микола Віршотрус
м.Чернівці
peredplata
