Ось \”ініціатор революції\” Денис Олейников залишив Україну. Як раз в той час, коли Ганна Герман визнала, що Януковича підставили з арештом Юлії Тимошенко. Так що ж відбувається насправді?
Уявіть, що в українській політиці все далеко не так однозначно, як здається.
Безглуздий арешт Юлії Тимошенко, репресії проти Дениса Олейникова, внесення до парламенту ідіотського законопроекту про позбавлення афганців і чорнобильців пільг.
Кожна ця подія – сама по собі абсурдна і неймовірна. Але, пов\’язані разом, вони утворюють один великий пазл, який складається в досить катастрофічну для України картину.
Зараз в Україні реалізується масштабна, високоякісна технологія з дестабілізації ситуації в країні. Мета – стимуляція революційних настроїв, невдоволення владою, всілякий підрив позицій Януковича.
За цим сценарієм стоїть, безумовно, Москва. Реалізується сценарій через широке коло підконтрольних Кремлю українських чиновників, заступників міністрів, агентів впливу в системі влади.
Скажу навіть більше. Система зараз непідконтрольна Януковичу. Значна її частина працює на абсолютно інший центр прийняття рішень – за межами України.
І саме ця частина системи \”зливає\” Януковича, підставляє його і генерує постійні провокації, які руйнують відносини з Європою і загострює боротьбу суспільства з владою. Нарешті хоч хтось у владі це усвідомив. Але поки що Ганна Герман не бачить цілісної картини.
Трохи історії \”хвороби\”.
Спочатку Янукович мав намір задобрити Старшого Брата і сподівався встановити дружні відносини з Росією. Він пішов на поступки в некритичній для нього сфері – в гуманітарній. Так з\’явився \”кремлівський\” міністр Табачник, почалася русифікація і \”розцвіла буйним цвітом малина\”, вірніше мережа проросійських, що фінансуються з Москви, організацій і експертів.
Пізніше з тією ж метою з\’явилися Харківські угоди і Україна продовжила перебування російського флоту в Криму.
Але апетит східного сусіда прийшов під час їжі.
Росії потрібна українська газотранспортаня система, вступ України в Митний союз, злиття авіаційної та інших галузей з російськими, здача розробки сланцевого газу \”Газпрому\” і т.д.
По багатьом з цих питань Янукович відповів чітке \”ні\”, що відповідало українським національним інтересам, хоча і було продиктоване інтересами української олігархії.
Але Москва не вгамовувалася і підвищений тиск, тому в Януковича прискорили переговори щодо Асоціації з ЄС.
У сформованій ситуації змусити Київ піти на поступки можна було двома способами. По-перше, послабити позиції Януковича в Європі, скомпрометувати його, щоб зірвати євроінтеграційний процес України. По-друге, послабити Януковича всередині країни, загостривши революційні настрої.
Шлях провокацій
Спочатку почав реалізовуватися перший варіант.
26 червня 2010 року в аеропорту \”Бориспіль\” був затриманий керівник німецького фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге. Подібні дії України викликали обурення німецьких властей. Ніко Ланґе в Україну таки впустили, адже ситуація ледь не переросла в дипломатичний скандал. Все сталося за тиждень до офіційного візиту Віктора Януковича до Ангели Меркель і практично зірвало двосторонній діалог.
Що це, як не чиста провокація?
Ситуація з україно-чеською дипломатичною війною в травні цього року ще гірше. Висилка чеських дипломатів з гучним скандалом, організованим СБУ, не була помстою за політпритулок Богдана Данилишина. Вона відбувалася на фоні тиску з боку Митного Союзу і активізації Києва на користь Зони вільної торгівлі з ЄС. У підсумку дипломатична війна геть зіпсувала відносини Києва з Прагою. Це при тому, що Комісар з питань розширення ЄС – Штефан Фюле – чех за національністю. Безумовно, це повинно було негативно вплинути на хід переговорів України з ЄС.
В той же час Міністерство оборони Росії активно зливало інформацію українським слідчим органам про лиходійства Юлії Тимошенко. Все виглядало так, ніби Москва схвалює \”нейтралізацію\” ЮВТ. В той же час, частина найближчого оточення ВФЯ умовила його почати переслідування Тимошенко.
Але судилише було організовано так, щоб максимально скомпрометувати режим в Україні, виставити його з найгіршої сторони. Чого вартий хоча б підбір судді у справі?
Першу спробу арешту Тимошенко слідчі органи зробили 24 травня цього року – у вівторок, якраз тоді, коли в Брюсселі засідала делегація Європарламенту по Україні. Все ніби було зроблено спеціально для того, щоб отримати швидку і жорстку реакцію Заходу.
Тепер Тимошенко сидить. Янукович потрапив у ідіотську ситуацію, коли відносини з ЄС стали заручниками Печерського суду. А \”на верхах\” почали замислюватися, що робити з усіма дровами, які в Києві нарубали.
Але в Європі вже на повну потужність працювали як лобісти Юлії Тимошенко, так і Росії, формуючи образ України як авторитарної, недемократичної, деградуючої держави.
Якщо допустити \”задум Москви\”, то Арешт Тимошенко повинен був викликати соціальний вибух в Україні і революційну хвилю. Але не викликав.
Не виключаю, що саме тому на роль героя революції був обраний інший суб\’єкт, не політик, а людина з народу – підприємець Денис Олейников.
Наїзд на Дениса
На нього скоїли брутальний, позбавлений логіки наїзд. Адже Олейников – не Ходорковський. Тим не менш, правоохоронні органи спрацювали чітко, щоб забезпечити максимальну резонансність, що відбувається.
На Майдані \”Беркут\” краде коробку з футболками \”Спасибі жителям Донбасу\”, тікає з нею під прицілами теле-і фотокамер, а потім просто віддає її назад учасникам акції. Як це називається, як не провокація з боку влади для забезпечення максимальної резонансність події і демонстрації репресій?
Потім Олєйникову погрожували арештом його і його дружині, знищенням сім\’ї. Тим не менш, дали можливість втекти з країни. У підсумку, занадто багато шуму… Тим більше, що ще раз нагадаю, Олейников – не Ходорковський. Ніякої серйозної загрози режиму він не представляє, щоб піднімати і \”Беркут\”, і \”Сокіл\”.
\”Маніфест середнього класу\” Юрія Романенка був куди більш гострим і небезпечним для влади. Але ніхто Романенка не заарештував, не репресував. Йому просто дали \”подудіти\”, на чому протест і видихнувся.
На своїй сторінці в Фейсбуці Денис написав \”я не технологія і не політпроект, мене атакували\”. Особисто я йому вірю. Олейников – не технологія. Він жертва технології.
Добре, що його тільки атакували. Могли і вбити.
Є технології революцій, коли не Рейхстаги підпалюють, а спочатку роблять з людини героя, а потім його брутально знищують. І обурені маси, ніби запрограмовані, творять свою революцію.
Добре, що цю роль Денис на себе не приміряв, і поки що все обмежилося погрозами і наїздом. Але я не вірю, що наїжджала система. Це була провокація з боку системи з метою чергового загострення конфлікту влади і суспільства.
Тут же якісь \”розумники\” вносять до парламенту законопроект про позбавлення чорнобильців і афганців пільг. І звичайно, це як за програмою провокує акції протесту і навіть спробу штурму парламенту… адже ігри з афганцями – це не жарт!
Ганна Герман сказала, що Януковича підставили. Ні, його продовжують підставляти. На даний момент ситуацію він вже практично не контролює. Рука Москви в його ж вертикалі влади впевнено риє Віктору Федоровичу могилу.
Якщо нічого не зміниться, то революція в Україні – лише справа часу.
Вона стане справедливою по своїй суті. Але, на жаль, руйнівною за своїми наслідками.
P.S. Можливо, я помиляюся у своїх міркуваннях. Але вважаю за необхідне викласти на загальне обговорення те, що ґрунтується на моїй інтуїції та особистому досвіді революції в Україні 2004 року, революції в Киргизстані 2005 року і опозиційної боротьби в Узбекистані 2005-2006 років.
Олексій Толкачов
Переклад газети \”Час\” (с)
Джерело Блоги. Кореспондент.
peredplata
