11 жовтня 2011 року колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко засудили до семи років ув’язнення з позбавленням права обіймати посади у владі упродовж трьох років. Засудили її за комерційні угоди між українським «Нафтогазом» та російським «Газпромом». Окрім того, Тимошенко має відшкодувати «Нафтогазу» більше півтора мільярди гривень.
Такий вирок викликав негативну реакцію в Европі, США та навіть Росії. Того дня про Юлю говорив увесь світ. І чи не скрізь чувся осуд такого, на думку багатьох, політичного вироку. Лиш регіонали тріумфували. Лиш вони тішилися. Та чи довго будуть вони тішитися? Покаже час та український нарід. Наскільки йому вистачить терпіння і свідомості.
Все ж, вважаю, вирок винесено не тільки Тимошенко, а, зрештою, Україні. Ні, я не є прихильницею цього політика. Але тут справа не в політичних уподобаннях, а у тому, що режим усуває опонентів, інакодумців, конкурентів. Бо, за логікою, зараз мали б судити нинішніх керманичів країни, котрі на коліні на дачі у Януковича підписували Харківські угоди, за якими здали національні інтереси України.
Тому той вирок Тимошенко – вирок кожному з нас. Бо, рано чи пізно, ця влада візьметься (а в деяких випадках вже взялась) за тих, хто має інше бачення, хто може конструктивно критикувати, хто здатен бути реальною конкуренцією та загрозою їй. І не думайте, що це стосується політиків штибу Юлії Тимошенко чи Юрія Луценка. Ні. Це стосується і пересічних громадських активістів, яких влада вже вміє закривати на місяці у тюрми, порушувати проти них справи кількарічної давнини.
І вирок Тимошенко – це своєрідний карт-бланш для місцевих судів засуджувати інших неугодних. А те, як «Беркут» та міліція розправились з малочисельним мітингом на підтримку Юлі в Києві (а малочисельним він був більшою мірою тому, що БЮТ та його «Батьківщина» зігнили на місцях ще задовго до арешту Тимошенко, бо ж має у своїх лавах десятки тисяч депутатів та партійців (тільки на Буковині їх числиться зо 15 тисяч), серед яких багато зрадників), свідчить про готовність влади до приборкання норовливих. Окрім того, на МВС і фінансування у 2012 році збільшать, в тому числі на спецзасоби, автоЗАКи тощо. Отож на всіх незгідних з цим режимом чекає з одного боку «самий гуманний» у світі суд, а з іншого — не менш «гуманні» беркутівці. Чи за таких умов багато людей вийде на вулиці? І під чиїм лідерством?
Надія ВІРНА
P.S. 23 жовтня Комітет опору диктатурі планує провести депутатське Буковинське віче, на котрому має намір зібрати депутатів усіх рівнів Буковини. Пан Мунтян каже, що від «Батьківщини» буде зо 200 депутатів. Фронтовики обіцяють своїх 262 та інші — зо 50-70. Що ж. Більше півтисячі обранців набереться. А там буде видно, як далі чинити. Бо заявами нікого в цій державі не злякаєш і нічого не доб’єшся. Окрім того, представники Комітету вимагатимуть скликання позачергових сесій місцевих рад, аби ті дали оцінку діям влади.
Майбутні збори депутатів усіх рівнів уже назвали «Буковинським віче-3». Перше «Буковинське віче» відбулося 3 листопада 1918 року. Ним оголошено про приєднання Буковини до України.
Друге віче було скликане 25 листопада 2004 року, у період Помаранчевої революції. Воно передало всю повноту влади в області Комітету Національного порятунку. Теперішнє віче також матиме історичне значення. Тому до нього готуються серйозно як влада, так і Комітет опору диктатурі.
Але чомусь упевнені КОДівці, що здобути волю Тимошенко та Україні їм вдасться мирним шляхом. Та віри в те мало. Ці люди владу так просто не віддадуть. Бо ж тільки за рік їхні олігархи збагачують свої статки у рази.
peredplata
