Росію від розвалу врятує лише дії країн Заходу, якщо той буде не зацікавлений в дезінтеграції РФ. В іншому випадку – на Росію чекає ще більш сумний фінал, ніж був СРСР, а особисто на Путіна – ще гірший кінець, ніж був у Сталіна. Росія запустила процес самознищення, адже порятунок для рейтингу керманичів Кремля – це війна, а війна в свою чергу – це санкції, обмеження експорту енергоносіїв і, як наслідок, криза та соціальний бунт, все те ж саме, що було в СРСР у 80-і. Коли це станеться – одне лише питання. За логікою подій, на це піде до 10-и років, якщо проводити історичні паралелі та брати до увагу аналогію з Радянським Союзом.
Не повернути Крим та отримати «в довісок» ряд етнічних територій для України в цьому випадку буде можливо лише через відсутність політичної волі керівництва нашої держави.
Території Кубані, принаймні, західної частини Краснодарського краю, Україна може отримати в якості компенсації за заподіяні путінською Росією збитки. А оскільки сума збитків є колосальною, то РФ простіше віддати нам частину своїх територій. Це буде цілком логічно – як репарації після війни. Хоча в ситуації дестабілізації в Росії, що буде викликана економічною кризою і неодмінним в цьому випадку (неодмінним для імперської країни, якою є РФ) параду суверентітетів, Кубань і сама може бути не проти приєднання до України. Це буде зумовлено і тим, що цей регіон не захоче залишитися сам на сам із войовничими ісламізованими республіками Північного Кавказу.
Єдине завдання України тоді буде наступним: підготувати кубанців до того, що їх край повернеться до Великої батьківщини, провести пропагандистську роботу, нагадати про те, що кубанське козацтво – це нащадки українців-запорожців.
Взагалі, не виключаю ймовірності, що Україні задля безболісного повернення Криму та інтеграції нового суб’єкту до свого складу, необхідно буде створити таку собі Кубансько-Кримську автономну республіку. Можливо, саме так. Звичайно ж, під юрисдикцією Києва, але зі своєю культурною автономію. Я хоча і проти будь яких методів федералізації, але все таки особливості історичного та соціально-політичного розвитку Криму і Кубані вимагають враховувати їх. Можливо, в такій автономії будуть існувати два парламенти – кубанський і кримський, але при цьому буде один представник від української влади (як колись був представник президента в Криму). А може на той час ми вже впритул наблизимось до вступу в ЄС і вищеназвані регіони взагалі не ставитимуть вимогу про автономію – в заможному європейському домі всім захочеться жити.
Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД
peredplata
