Тарас і Надя. Чергова битва проти імперії рабів

Тарас і Надя. Чергова битва проти імперії рабівЗ часів Тараса Шевченка росіяни досі не зрозуміли, що вільна людина завжди перемагає імперію рабів, пише Віталій Портников
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в імперії, яка тільки що перемогла Наполеона і захистила свою державність. Ця перемога – як, втім, і перемога Радянського Союзу над Гітлером – означала ще й зміцнення внутрішньої реакції.

У Російській імперії – як і по всій \”реставрованій\” Європі – витравляються будь-які думки про політичні та економічні свободи. До європейських околиць імперії – після появи Герцогства Варшавського і демонстрації очевидного ентузіазму польського населення – ставилися з особливою підозрілістю.

До ненависті до поляків приплутувалося \”великоросійське\” презирство до українців. Поляки були хоча б ворогами, українці – \”бидлом\”, яке продовжує розмовляти на своєму \”мужицькому суржику\” і не бажає вивчати \”правильний язик\”. Ця думка панувала аж ніяк не тільки в колах самовдоволеної аристократії, а й серед \”демократичної інтелігенції\” – саме українську мову Віссаріон Бєлінський буде вважати головним недоліком \”Кобзаря\”.

Тиск громадської думки був настільки сильним, що україномовний Гоголь – виходець із старовинного дворянського роду – став еталоном \”петербурзького росіянина\”. Ні про яку іншу літературну кар\’єру він і не думав.

На українське щастя, Шевченко не був дворянином – внутрішній коллаборціонізм, який завжди відрізняв малоросійське дворянство і освічені верстви, був йому не притаманним. Він був таким, яким були – і залишаються – саме звичайні українці – досить відкрити \”Кобзар\”, щоб це зрозуміти.

Від сучасників і нащадків його відрізняє тільки грандіозний талант і сила волі. Не можна сказати, що божевільна імперія, в якій він жив, не розуміла його небезпеки. Розуміла. Тому і знищувала – тим більше, що основний час життя Шевченка прийшовся на посилення реакції.

Його звільнили із заслання тільки після того, як імперія програла чергову війну – Кримську, між іншим! – І відправився на той світ Микола І, тодішній Путін. Але було вже пізно – Шевченко помре через кілька років після звільнення, помре зовсім молодою за нашими мірками людиною – 47 років.

Тільки через десятиліття стане ясно, що подвижництво поета допомогло українському народові відбутися і вирватися з імперського кошмару. У сутичці людини і імперії переможцем виявилася людина.

Через два з невеличким століття після його народження Надія Савченко читає останнє слово в суді ростовського Донецька – ідіоти-судді навіть не задумалися про те, яку історичну паралель вони провели, коли вирішили перенести засідання.

Сучасники – особливо адепти вмираючої імперії – можуть пред\’явити до неї ті ж претензії, що і до Тараса. Вона вперта, не раціональна, вона вірить в силу слова і опору. Вона відстоює те, що здається їм смішним – якусь Україну, якусь українську мову, якусь свободу. Заради перемоги вона готова до самопожертви.

Але хіба маленька людина може виграти у системи? Ці обмежені люди живуть всього лише на частині території своєї колишньої імперії, але як і французькі аристократи, що їх повернули до влади в часи народження Шевченка, нічого не зрозуміли і нічому не навчилися.

І найголовніше, чого вони ніколи не зможуть зрозуміти і засвоїти – і тому загинуть – вільна людина завжди перемагає імперію рабів. Завжди.

http://espreso.tv

peredplata