За останні два десятиріччя кількість людей, які визнають себе українцями, та їхня частка серед населення Росії зменшилася більш ніж удвічі.
Причому аналіз переписів населення 1989, 2002 та 2010 років свідчить про те, що найпершими від своєї національної ідентичності відмовляються ті, хто раніше відмовився від її засад, насамперед рідної мови. Наведений нижче лист москвича з українським корінням промовисто розкриває внутрішню мотивацію та особливості соціального контексту, які, власне, і забезпечують безпрецедентний за своєю інтенсивністю процес асиміляції українців у сучасній Росії.
Це передусім вплив російського оточення: зневага до української мови, як до кумедного «коверканья» їхньої, зверхнє ставлення до інших народів колишньої Російської імперії, що змушує приховувати власне походження, примітивність уявлень про ознаки української ідентичності (сало, національний костюм тощо), що випливає з усталеного сприйняття українців як лише етнотериторіальної групи, представники якої в усьому іншому «ті самі росіяни». Тривале перебування у чужому мовнокультурному середовищі, брак доступу до україномовного продукту – все це також робить свою справу. Зрештою, є чимало суб’єктивного у відмові від української ідентичності, зокрема, небажання (або неспроможність) батьків навчати дітей рідної мови та поваги до свого народу.
peredplata
