Коли за режиму Януковича відзначалося 20-ліття відновлення Незалежності України, Верховна Рада провела урочисте засідання з цієї нагоди аж 6 вересня 2011 року. Жоден попередній склад парламенту не відстрочував майже на два тижні урочистості з нагоди ювілеїв такого рангу. Чому ж так сталося? Депутати не хотіли переривати відпустки? Та ні: урочисте засідання політичного бомонду з нагоди 20-ліття Акту про незалежність відбулося 23 серпня, на ньому була присутня значна частина народних депутатів й усі урядовці, з промовою виступив Віктор Янукович… А тим часом саме Верховна Рада ухвалила цей Акт, а затим законодавчо оформила підґрунтя української самостійності… Тоді ці факти сприймалися опозицією й інтелектуалами як символ мінімізації ролі парламенту в політичну житті, як один з елементів перетворення Верховної Ради на так званий «декоративний парламент», що слухняно виконує вказівки «згори», ухвалює «спущені» звідти законопроекти і заплющує очі на небезпеки, спричинені реально можновладною командою.
А що нині? Верховна Рада України VIII скликання взагалі не зібралася на урочисте засідання, присвячене 25-літтю ухвалення Акту про незалежність Верховною Радою I скликання. Економія коштів? Як на мене, не аргумент. Адже можна було вслід за урочистим засіданням провести коротку позачергову сесію, бо ж із минулої залишилася низка екстрених законопроектів. А заодно – й дозволити заарештувати суддю Чауса, історія з утечею якого в Крим мала би стати (але не стала) предметом розгляду тимчасової слідчої комісії Ради. Небажання переривати відпустку – це взагалі не аргумент, і навіть «порада» з боку президентської адміністрації «не смикатися», якщо вона була, також не є аргументом. Пояснення одне: подальше падіння ролі Верховної Ради в житті Української держави – свідчення спроби знову перетворити її на згаданий уже «декоративний парламент», як було за режиму Януковича.
Яким має бути парламент
Підручники з політології відзначають: щоб парламент відігравав властиву йому і лише йому роль у формуванні державної політики, потрібне наступне:
1. Парламент має бути здатним ефективно функціонувати, уникати тривалих внутрішніх конфліктів і чітко дотримуватися свого регламенту.
2. Парламент повинен володіти всебічною інформацією про стан справ у державі на тому ж рівні, що і виконавча влада.
3. Парламент мусить створити структуру, яка забезпечувала б депутатів аналітичними матеріалами з проблем державного будівництва, політики, економіки, культури, освіти, медицини, новітніх технологій тощо.
4. Парламенту належить домогтися ефективного контролю за державними фінансами, за їхнім надходженням і витратою.
5. Парламенту слід постійно тримати контакт із громадянським суспільством й незалежними інтелектуальними колами, головним інструментом чого є парламентські слухання з тих чи інших актуальних питань.
Іншими словами, парламент виконує представницьку й законодавчу функції, а одночасно має бути форумом, на якому відверто й публічно обговорюються найважливіші моменти життя суспільства, країни, держави. Не випадково від самих початків депутатська діяльність ґрунтувалася на свободі слова, на імунітеті від будь-яких видів переслідування за висловлені під час публічних дискусій у парламентських стінах судження і на можливості донести до колег і до широкого загалу свою позицію з тих чи інших питань. Інше її підґрунтя – це контроль за діями виконавчої влади у фінансовій сфері, причому такий контроль має покладатися на висуванців тих депутатських фракцій і груп, які не входять до урядової більшості. Такий контроль, здійснюваний публічно, стимулює уряд до ефективної і прозорої діяльності, до вичищення корупціонерів із своїх лав, до звітності перед суспільством тощо.
Наявність загальнонаціональної трибуни для обговорення різних проектів й ідей, навіть дражливих (саме нею є за визначенням парламент), надзвичайно важлива для життя суспільства, особливо в сучасному світі, коли комунікації піднялися на якісно новий рівень. Законотворчість, звісно, річ першорядна, але представництво різних груп суспільних інтересів – не менш першорядне. Зібрання депутатів, де законодавчі акти різного ґатунку ухвалюються більшістю за вказівкою «згори» без обговорення, ба, навіть «обсмоктування», – це декоративний чи маргінально-мінімальний парламент, як називає його політична наука, який має засвідчувати «небачений розквіт демократії», хоча насправді є «дурилкою» для зовнішніх і внутрішніх «лохів».
Якою є Верховна Рада
Чи відповідає Верховна Рада України VIII скликання засадничим критеріям парламентаризму? З цим складно. «Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата» (Конституція України, стаття 98). А чи хтось пам’ятає, як прізвище голови цієї структури? Чув хтось про її звіти? Про викриття зловживань? Ледь не щодня вибухають нові й нові публічні скандали, пов’язані з нецільовим використанням чи банальним розкраданням бюджетних коштів на всіх рівнях – але про це повідомляють народні депутати чи журналісти, громадські активісти чи речники МВС і Генпрокуратури – а де Рахункова палата? Навіть за часів Кучми вона досить жорстко відстежувала бюджетні витрати. Нині ж на сайті палати чимало різного штибу звітів про аудити та аналізи, які закінчуються лагідними побажаннями виконавчій владі «покращити»… «поліпшити»… «розробити»… «погодити»…
Тепер приклад іншого ґатунку. З моменту окупації Росією Криму Верховна Рада спромоглася провести лише одні парламентські слухання щодо проблем шляхів і засобів реінтеграції півострова. Ці слухання пройшли 15 червня і на них були присутніми з десяток народних депутатів і один міністр. Підготовлений за результатами слухань проект постанови був 7 вересня «завалений» у Раді, бо у залі засідань не вистачило депутатів для результативного голосування. Що це не випадковість засвідчує бодай факт створення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій тільки через два роки після окупації Криму.
І знову про гроші. Кабмін має подати на розгляд Верховної Ради проект бюджетної резолюції на наступний рік не пізніше, ніж 1 червня. Цього року уряд затвердив такий проект 23 червня, а до Ради він надійшов на початку липня. До канікул депутати не встигли його розглянути, а тим часом саме на основі бюджетної резолюції має розроблятися держбюджет. Його уряд уже майже закінчив, відверто знехтувавши законодавчо закріпленою роллю парламенту, та це, схоже, не викликає майже ні в кого з депутатів спротиву.
Нарешті, 6 вересня, після виступу президента Порошенка, не лише присутні члени уряду, а й голова парламенту та значна група народних депутатів вийшли з залу засідань. Відтак обговорення президентського виступу, в якому взяли участь голови фракцій, відбувалося перед напівпорожнім залом. Схоже, у своїй масі депутати вже погодилися з роллю Верховної Ради як «декоративного парламенту», який нічого не вирішує і ні на що не впливає…
Дуже хотілося б помилитися.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
peredplata
