МИНУЛОГО НЕ ЗМІНИТИ

МИНУЛОГО НЕ ЗМІНИТИКитайський мудрець Конфуцій попереджав: хто намагається викликати у вас почуття вини, той прагне отримати владу над вами. А українців звинувачують у \”геноциді\” то російськомовних на сучасному Донбасі, то поляків на Волині 1943 року, то євреїв під час Другої світової війни. Ці звинувачення викликають хвилю емоцій і збурюють суспільство. Здається, саме таку реакцію і планували автори цих політичних ударів по Україні. Проте нам треба зберігати холодний розум, не піддаючись некерованим почуттям, щоб не накоїти великої біди.

Знати правду

Жодної дискримінації російськомовних на Донбасі українці не здійснювали – це доведено політикою нашої держави, і подібні звинувачення Кремля зависли у повітрі. Але щодо історії не все так просто. Під час Другої світової війни гітлерівці організували на території України, як й інших окупованих країн, масове знищення єврейського населення. Тих, хто ховав євреїв, нацисти страчували разом з їхніми родинами. А людців, що видавали нещасних окупантам, гітлерівці заохочували матеріально. Відтак частина населення допомагала їм у здійсненні Голокосту. Проте чимало було і добродійників, котрі переховували жертв переслідувань: Україна належить до числа тих країн, де відомо найбільше праведників, як називають в Ізраїлі рятівників євреїв.
Багато невинної крові було пролито й під час жахливого конфлікту між українцями і поляками в роки війни, який у Польщі називають \”Волинською різаниною\”. Є різні точки зору на його причини і хід, причому польські й українські історики по-різному сприймають проблему. Польська сторона стверджує, що ОУН (бандерівська) і УПА виконували наказ свого командування і планомірно вирізали польські села на Волині, а потім у Галичині. Українські ж історики заперечують існування такого наказу, а говорять про убивства мирного населення і польським, і українським підпіллям. Істину треба з\’ясувати.

Минулими роками була здійснена спроба спільними зусиллями відшукати історичну правду: діяла польсько-українська комісія істориків, результати її діяльності оприлюднювалися. Політичне керівництво двох держав виступило зі спільною заявою, яка мала завершити дискусії й відкрити нову сторінку у відносинах двох сусідніх народів. Проте зміна політичної кон\’юнктури призвела до того, що старі претензії знову відродилися, що викликало хвилю емоцій. Це помітно шкодить розвитку добросусідства між поляками та українцями. Який вихід?
Знову створювати спільну комісію істориків та визнаних зарубіжних авторитетів і ретельно досліджувати події минулого, залучаючи всі можливі архіви. А головне – відсторонити політиків від копирсання у минулому, тому що вони лише заважають з\’ясуванню історичної правди, намагаючись використовувати історію для мобілізації виборців, щоб забезпечити свою перемогу на чергових виборах.

Історію – історикам

Люди повинні самі впливати на власне життя. Змінити минуле ми вже неспроможні, зате здатні змінити сучасність і вплинути на майбутнє. Українці зацікавлені в тому, щоб жити у мирі з іншими народами, разом з ними розвивати взаємовигідні, добросусідські відносини. А якщо постійно будемо акцентувати біди минулого, то нічого доброго нам не світить. Історію повинні досліджувати історики, робити з неї висновки, пропонуючи їх громадськості.
Переважна більшість людей керується не реальними знаннями в галузі історії, а історичними міфами. Кожен народ має власні міфи, у народів-сусідів вони нерідко є протилежними. Адже більшість хотіла би бачити своїх предків мудрими, справедливими, добрими, сильними, а всі біди минулого списувати на чужих предків – злих загарбників, грабіжників, ґвалтівників чи різунів. Нечасто сусідні народи можуть виробити спільний погляд на історію, об\’єктивний і неупереджений. Для цього потрібна величезна робота талановитих спеціалістів і сприятливі суспільні настрої. Нам у цьому напрямку доведеться ще багато попрацювати.

Українці мають чимало історичних міфів, досить далеких від того, що відбувалося в минулому насправді. Коли ж люди дізнаються з історичних джерел про реальні події, це викликає справжній шок. Наведемо приклад. Для нашої міфології характерне \”козакофільство\”: ми любимо повторювати, що українські козаки ніколи не брали участі у несправедливих війнах на чужій землі, а завжди лише власну боронили. При цьому всі чудово знають про запорожців за Дунаєм, але не замислюються: невже турецькі султани не використовували козаків для каральних акцій проти православного люду? На жаль, ще й як використовували!

Коли Катерина ІІ зруйнувала 1775 року Запорізьку Січ, частина козаків переселилася у володіння Османської імперії. Вони вимагали від султана, щоб той не використовував козацького війська проти православних народів. Обіцянку отримали, але ж коли імперії виконували обіцяне! Невдовзі почали кидати козаків на придушення повстань пригнічених сербів, болгар, румунів, греків. Правда, представники цих народів також служили в османському війську і брали участь у нападах на українські землі. У Хотинській фортеці, наприклад, певний час стояв гарнізон із Боснії, де разом з боснійськими мусульманами служили й православні серби…

Мало хто з нефахівців знає про активну участь запорожців у Тридцятирічній війні 1618-1648 рр. в Європі. Але саме українські козаки на службі австрійського імператора брали участь у ліквідації чеської державності. А 1657 року разом з московським військом українське козацтво розоряло Білорусь – тоді це була територія Великого князівства Литовського. Історія набагато складніша, ніж гарні казки про неї, що зберігаються в історичній пам\’яті народів. І досліджувати її повинні спеціалісти, спираючись на факти, без зайвих емоцій.

Будувати майбутнє

Чорно-біле сприйняття минулого лише шкодить нашим сучасникам. Вони занурюються у події, віддалені від сьогодення великими проміжками часу, і відволікаються від вирішення актуальних проблем. Саме цього добиваються деякі політики, які намагаються зміцнювати свою владу, маніпулюючи історичною пам\’яттю народів. Справжніх висот у цьому добилися у путінській Росії, створивши штучну релігію \”побєдобєсія\”, за допомогою якої можуть оголосити будь-який сусідній народ \”фашистським\”, і кинути проти нього свої орди зазомбованих \”потомствєнних побєдітєлєй\”.
А нам ставати на подібний шлях не можна у жодному випадку. Україна націлена на майбутнє, на відміну від ретроградної Росії. Тому суспільству не варто занурюватися в історичні проблеми, воно має зовсім інші завдання. Для вирішення спірних питань історії необхідно залучати фахівців, які шукатимуть спільних точок дотику і пропонуватимуть громадськості узгоджені оцінки подій минулого. Натомість нам всім потрібно займатися нагальними проблемами сьогодення, спираючись на допомогу інших народів. Кремль же намагається розсварити нас з природними союзниками. У нинішньому світі йде війна між віджилою ординською системою, яку уособлює Москва, і спільним майбутнім людства, шлях якому прокладають найбільш розвинуті демократичні суспільства сучасності. Україна зробила свій вибір. Ми дивимося не назад, а уперед, і намагаємося будувати гідне майбутнє.

Ігор Буркут, політолог