Коли в Україні починають говорити про державний статус російської мови, це означає, що наближаються вибори. Ось і нині знайшлося застосування довгим язикам політиків. Партія регіонів згадала, що вона колись обіцяла «русский язык сделать вторым государственным в Украине». Чи вже відразу «на Украине»? Життєвий рівень простих українців ПР так «підвищила», що навіть молдавани обігнали нас за цим показником. Відкотилися ми на ганебне останнє місце в Європі. Туди ж, куди впали й за рівнем випуску книжок на душу населення. Натомість вийшли на не менш ганебне перше місце за рівнем податків, які мусять сплачувати рядові громадяни «рідній державі» олігархів, чинуш та мажорів. Отож саме час зайнятися «языковым вопросом», адже інші питання вже, напевно, «вирішені остаточно»?
Нездари-політики завжди намагаються розколоти суспільство, щоб легше керувати розгубленими людьми. Для протиставлення одних іншим найкраще діють питання мови, культури, історії, релігії. Образи на адресу нашої мови провокатори використовують постійно. «Телячья мова» з уст одеського даїшника – ще відносно цензурний вираз. Інші починають зі «свиномови» і «бидломови», а завершують крайніми непристойностями. Їхня мета – вивести українців з рівноваги і примусити відреагувати подібною образою на адресу мови російської. Вислів негайно роздують і довго лякатимуть «хохлами-ксенофобами» ліберально-толерантну Європу.
Українці повинні розуміти, хто і з якою метою провокує їх відповідати хамством на хамство. Тому необхідна терплячість і витримка. Скаженіють людці, налякані природним розвитком подій. Адже молоде покоління громадян України вже володіє державною мовою, його все менше турбують проблеми тих, котрі української не знають. Доки діди хапають один одного за грудки, з’ясовуючи – мова краща за «язык» чи навпаки, їхні онуки успішно вчать англійську. Пройде певний час, і мовне питання відійде у минуле. Час працює на українців, якщо вони, звичайно, не сидітимуть, склавши руки. Питання оновлення політичної еліти є найнагальнішим, проте суспільство ще має дозріти до його вирішення. Тоді втратять актуальність штучні проблеми, за рахунок яких тримаються нинішні можновладці. Але доки кардинальних змін не відбулося, у країні тривають руйнівні дії, скеровані на розбрат суспільства.
Нардеп Болдирєв, один із записних «борців проти українізації», недавно заявив, що українська мова мусить відмерти, бо відмирають всі мови, якими говорить мало людей. Процес відмирання мов у світі насправді відбувається, причому з наростаючими темпами. Постійно зникають мови, якими ще недавно розмовляло лише 100-200 людей. Але відходять у минуле й ті, кількість носіїв котрих колись обчислювалася мільйонами. Згодом відімруть і найбільш розповсюджені нині, причому невідомо, котрі раніше.
Ще у сиву давнину зникла давньоєгипетська мова, якою розмовляло населення могутньої держави Стародавнього Сходу. Розчинилася у віках і арамейська мова, що була державною у великих імперіях – Вавилонській та Ассирійській. Давно зникла розмовна давньогрецька, яка свого часу вживалася у всьому еллінізованому світі, а вивчають її нині лише для читання Святого Письма та різних історичних документів. Це ж стосується і латини, колись найбільш розповсюдженої у Римській імперії, а потім і в середньовічній Європі. Мови з’являються і зникають. Вони впродовж століть розвиваються, змінюючись настільки, що нащадки вже не второпають написаного їхніми предками. Зрідка трапляється й протилежне.
Відомий факт відродження розмовної мови, котра навіть стала державною: це сучасний іврит, створений на основі давньоєврейської. Парадокс – мовою величезної Римської імперії давним-давно не розмовляють на вулицях. Натомість мовою колись невеличкої імперської провінції раптом заговорило населення відродженої держави Ізраїль! Над цим варто поміркувати добровільним «гробарям» української мови. Історія може повернутися так, що наріччя, якими нині послуговується понад сто мільйонів людей, не збережуться. Можливо, вони зникнуть, поступившись іншим мовам – таке ставалося не раз. Достеменно передбачити не може ніхто.
А нам важливо пам’ятати, що мовне питання використовують для розколу України. Прибічники «русского мира» підкреслюють: де вживається російська мова, там – Росія. Та попри надмірну власну нахабність та агресивність, вони не зможуть примусити нас відмовитися від української ідентичності та культури. Ми погоджуємося на рівноправне співжиття зі своїми сусідами, з повагою ставимось до їхніх культурних надбань та особливостей. Але безпардонне нав’язування чужого, постійні образи на адресу тих, хто з діда-прадіда живе на власній землі, викликає протест. Сфера вжитку російської мови скорочується не через «злу волю хохлів», а тому, що на зміну величезній Російській імперії прийшли нові національні держави, кожна з яких прагне розвивати свою мову і культуру. Якби політикам вистачило мудрості, вони намагались би будувати нові відносини з сусідами, засновані на взаємній повазі. Але мудрість серед постсовєтських політиків є не менш дефіцитною рисою, ніж честь і совість. Мовою іврит мудреця називають «хахам». А серед неосовкових політиканів розповсюджений зовсім інший тип, який заслуговує значно коротшого визначення – «хам». Саме такий і плеще язиком, аби поглибити протистояння російськомовних з україномовними та не дати їм об’єднатися для побудови України – матері всіх своїх громадян, незалежно від їхнього походження.
peredplata
