Нерадісну долю віщують Україні. Наступного року офіційно розпочнеться розпродаж найбільшого національного багатства – земель сільськогосподарського призначення. У чиїх руках вони опиняться, зрозуміло. А це означає, що традиційному українському селу настане гаплик. Нині має воно кільканадцять мільйонів мешканців, а для ведення сільського господарства за сучасними технологіями потрібно менше мільйона. Доки вітчизняні інтелігенти будуть просторікувати про „село – колиску української нації”, олігархи-космополіти зачистять неозорі сільські простори від „зайвих” людей, остаточно позбавивши їх роботи. Одночасно зачистка відбуватиметься і в містах: власники застарілих підприємств мусять їх модернізувати, що неминуче призведе до масового звільнення робітників.
Куди ж подінеться маса безробітних? Базар її не поглине. Малий бізнес нині гноблять прислужники олігархів, бо найбільший капітал прагне, аби лише його продукцію купували, причому в його ж супермаркетах. А дрібноту з ринку він намагається викинути назавжди, позаяк конкуренції не терпить. Відтак працездатним „зайвим” українцям залишиться тільки виїзд за кордон на заробітки. Непрацездатні інваліди та люди похилого віку й такого вибору не матимуть, їм залишиться тільки потихеньку вимирати від хвороб, поганої їжі чи недоїдання, спаскудженої екології та постійних стресів.
Молоді ж не плекатимуть найменших наївних ілюзій. Йдеться тут не про ”золоту молодь” – її долю сановні батьки влаштували. На гідне існування в Україні не можуть розраховувати вихідці з соціальних низів, тобто більшість юнаків і дівчат. Якщо ти народився у звичайній родині, то готуйся до злиднів, непосильної праці або ж хронічного безробіття. Вища освіта нині шансів на життєвий успіх не дає. Тим більше, що школа – від початкової до вищої – деградує з помітним прискоренням. Для значної частини її випускників диплом перетворюється на звичайний папірець, який можна згорнути в трубочку й запхати куди подалі. Роботи за фахом на Батьківщині немає і найближчим часом навіть не передбачається. А „брати лопату і годувати свою сім’ю”, як радить прем’єр Азаров, краще без диплома. Менше буде розчарувань.
Розчарованим, у свою чергу, пропонують алкоголь, тютюн, наркотики – як компенсацію за втрачені надії. Постійне споживання цієї отрути різко скорочує людське життя, вибраковуючи із суспільства найслабших його членів. Тих, хто сильніший, влада виштовхає за кордон. Недарма нам все активніше нав’язують ідею „Русского мира”: Росія потерпає від великої нестачі кваліфікованої робочої сили. Сусідці потрібні молоді українці та білоруси, здатні працювати за трохи вищу зарплату, ніж вдома. Цікаво, чи існують реальні підрахунки того, скільки національного продукту Російської Федерації вже нині створюють українці? Відомо, що головною статтею її доходів є експорт нафти і газу. Величезні запаси енергоносіїв розміщені на землях, які споконвіку належали північним народам – ханти, мансі, ненцям та ін. А добувають нафту і газ в основному українці й татари.
Росію вже й захищати нікому – впродовж останніх років не вдається забезпечити понад третину запланованого призову молоді на військову службу. І тут українці згодились би. Тим більше, що кавказьким війнам кінця не видно, а постійні людські втрати компенсувати нема ким. Невже не існує іншого виходу, ніж спиватися вдома або їхати до північно-східного сусіда, щоб збагачувати його своєю працею і захищати власною кров’ю? А перед пенсією отримати копняка від „вдячного” працедавця і повернутися додому з букетом хвороб і старечою неміччю…
Є ще один шлях. Знову ж їхати, але на Захід. Невдовзі Европа потребуватиме великої кількості грамотної і працьовитої робочої сили. Криза завершується, а приймати до себе нові мільйони мусульман европейці вже не хочуть. Як не прагнуть вони й працювати на низькооплачуваних і непрестижних робочих місцях. Тому можуть сказати українцям: „Ласкаво просимо!”. Втім, і цей шлях позбавляє Україну майбутнього. Якщо наша молодь виїде в Европу, то до нас приїде та робоча сила, яку на Захід не пустили. Молоді українці за кордоном народжуватимуть дітей, які стануть тамтешніми громадянами. А в Україні населення зростатиме за рахунок прибульців з інших континентів та їхніх нащадків. Ось тоді ми остаточно перетворимося на одну з відсталих країн Азії та Африки, не лише за більшістю економічних показників, але й за складом населення.
Якщо нас не влаштовує таке майбутнє, то необхідно боротися за свої права. Новітній феодалізм, встановлений в Україні, позбавляє гідного майбутнього переважну більшість українців. Щоб остаточно не перетворитися на рабів, треба відстоювати свою честь і гідність. Але від цього наш народ довго відучували совєтська влада та її наступники. Вчімося знову, інакше — біда. Якщо селяни не збережуть землю, то величезні латифундії стануть власністю транснаціонального капіталу, а працюватимуть на них безправні кріпаки. Дрібний бізнес повинен ставити рішучий опір, щоб його не знищили. Пенсіонери мають відстоювати свої інтереси, аби не померти від голоду. І молоді необхідно самій подбати про власне майбутнє – „добрий дядя” не врятує її від злиднів і безнадії. В суспільстві визріла необхідність створення могутнього народного руху, здатного протистояти наступу реакції. Інакше сумна доля неминуче спіткає наш народ.
Ігор Буркут
Ілюстрація – gazeta.ua
peredplata
