Влада перейшла межу, що відокремлювала державу від ізоляції і обструкції, від довіри кредиторів і поваги партнерів. 300 днів тому, 5 серпня 2011-го, чоловік, який раптово опинився у світлі софітів, але не прийняв за свою кар\’єру жодного самостійного рішення, заарештував колишнього прем\’єр-міністра країни і кандидата на посаду президента Юлію Тимошенко. Українське правосуддя завмерло.
Звичайно, і до цього моменту про незалежність суду міг говорити тільки дуже великий насмішник. І до цього моменту людина, що не має зв\’язків і грошей, не могла розраховувати на правове рішення в більшості випадків. І до цього моменту були арештовані деякі представники попередньої влади. Вже щосили йшов суд над колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком. Однак могло здаватися (тільки здаватися), що це епізодичні втрати політичної боротьби. Корупція в судах придумана не Віктором Януковичем, так і політична помста – не його винахід. Борис Колесников і Євген Кушнарьов опинилися під арештом аж ніяк не тому, що влада зразка 2004 року сприймала їх як справжніх злочинців – і це теж всі чудово розуміли. Так, може бути, і Луценка, і інших опальних чиновників – лякатимуть і випустять?
Арешт Тимошенко – важлива складова частина побудови в Україні авторитарного політичного режиму білоруського зразка
Після арешту Тимошенко навіть самим непоправним оптимістам стало зрозуміло: не випустять. Тому що арешт Тимошенко і вирок, винесений їй найбільш справедливим судом у світі (глузливе визначення, яке дав українському правосуддю російський тепер уже прем\’єр Дмитро Медведєв), продемонстрував абсолютно нову якість українського права: використання його в якості політичного важеля. І в якості потужного коректора волі виборця. Арешт Тимошенко – важлива складова частина побудови в Україні авторитарного політичного режиму білоруського зразка, ключ до подальшої деградації інститутів влади, маргіналізації опозиції, фальсифікації парламентських, а потім і президентських виборів.
Саме ці 300 днів якісно змінили саму українську державність, дозволили зрозуміти реальні наміри тих, хто після обрання Януковича президентом країни став співучасником конституційного путчу – формування нелегітимної більшості в парламенті, незаконного уряду, наділення президента повноваженнями, змінювати які могла тільки Верховна Рада, а не Конституційний суд.
Якщо до арешту Тимошенко хтось ще міг заспокоювати себе помилкової надією, що все це – заради стабільності, як і запевняли їх учасники конституційного перевороту, то після цього стало зрозуміло, що ніякої стабільності не буде. Буде крах.
Українці не спохватилися вчасно – багато хто навіть милувалися грацією і швидкістю, з якою регіональний бульдозер загортає те, що залишалося від їх свобод і перспектив. Саме тому українському суспільству доведеться випити до дна всю чашу розчарування, економічних проблем і політичної боротьби. Преступивши межу влада вже не піде просто так – їй нікуди йти. І вона не дозволить собі програти вибори, а громадянам – виграти своє майбутнє. Влада буде тримати нас в стані ганьби стільки, скільки зможе. Це просто перші 300 днів…
Віталій Портніков, журналіст
peredplata
