Справа, яка може остаточно поховати українську незалежну журналістику. Івано-франківського журналіста Руслан Коцабу, який оприлюднив документи кримінальне минуле податківця, тепер у суді звинувачують у розголошенні персональних даних. Його бачення ситуації в блозі на сайті ТВі.
Позивається до мене полковник податкової міліції, такий собі Василь Строїч, депутат-\”регіонал\”, керівник внутрішньої безпеки у Державній податковій службі Івано-Франківської області.
Коротенько про суть позову: публікація мною в інтернет-мережі \”конфіденційної\”, на думку позивача, інформації про вирок Косівського районного суду. У тому давньому судовому рішенні йшлося про \”один рік позбавлення волі за фальсифікацію і підробку документів (військового квитка та трудової книжки), з відбуттям покарання у колонії-поселенні для осіб, які вчинили умисні злочини\” (витяг з рішення суду).
Додам, що у тому ж вироку було наголошено про позитивну характеристику з місця роботи (тодішнього ОБХСС УМВС), статус депутата районної ради, відсутність попередніх судимостей і двох малолітніх дітей на утриманні, а тому п. Василя Строїча, теперішнього мого позивача-лжеполковника, було амністовано.
Так склалося, що про вирок від 1999 року ніхто не почув, державного реєстру судових рішень у інтернет-мережі тоді не існувало, а тому ніхто не дізнався, що після цього вироку була апеляційна ухвала, яка частково, з нереабілітуючих обставин, скасувала вирок районного суду.
І хоч Косівським районним судом було чітко встановлено, що за відсутності у біографії факту служби в армії горе-міліціонер не мав юридичного права жодного дня працювати в правоохоронних органах, \”герой\” мого журналістського розслідування продовжував \”у поті чола\” трудитися у струнких та скромних рядах нашої доблесної міліії…
Далі у кар\’єрі колишнього оптовика-торговця косівськими яблуками відбулися ще цікавіші метаморфози: мєнт-перевертень успішно переатестувався у податкового міліціонера і спокійно отримував – і отримує досі – чималу заробітну плату, пільги, грамоти-медалі, офіцерські звання тощо…
Якось непримітно і тихенько доробився мій \”герой\” до посади головного борця із корупцією серед податківців Прикарпаття. Зараз цей псевдо-офіцер оформляє пенсію полковника, бо виповнилося щойно 45 років, натрудився вже, досить…
Не вартує, мабуть, стільки тексту писати про цього негідника. Бо неможливо пошкодити \”честь та ділову репутацію\” – особливо, якщо її немає. І якби мав Василь Васильович Строїч честь, то вже після першого судового вироку зайшов би тихенько в свій кабінет і застрілився непомітно… Або ж \”м\’якший\” варіант: колеги-офіцери, якби знали хоч щось про Честь Офіцера, то відразу ж на своєму зібранні чи якомусь офіцерському суді обговорили випадок із перевертнем, який дискредитує звання офіцера і поклопотатися про його термінове звільнення з правоохоронних органів.
Знаючи не на словах, а з власного досвіду про тепличні в державі Україна умови для розкошування новітніх “Остапів Бендерів\”, хочу виговоритися щодо теперішніх шансів для нас, журналістів, так званої \”четвертої влади\”, виводити \”на чисту воду\” подібних авантюристів…
Спочатку про свіженький юридичний аспект, який зненацька \”виплив\” 20-го січня і який фактично вводить нам, журналістам, заборону на професію. Йдеться про роз\’яснення Конституційного Суду України стосовно розмежування \”особистого\” і \”публічного\” в репортажах про чиновників та можновладців. Це вже серйозніший \”наїзд\” на свободу слова, аніж поправки до Кримінального кодексу від нардепука-\”регіонала\” Віталія Журавського, які передбачали кримінальну відповідальність за наклеп – від 3 до 5 років відсидки. Адже тепер журналістам-розслідувачам загрожує кара за порушення недоторканості приватного життя.
Тлумаченням 18-суддів Конституційного Суду України, наперекір конституційним нормам про право громадян на об\’єктивну інформацію, відтепер закривається доступ до будь-яких даних про факти судимості, рівень освіти та родинні зв\’язки чиновників усіх рівнів. Бо все вище перераховане підпадає під визначення особистого і сімейного життя. Кримінальну справу тепер можна заводити проти мене, для прикладу, після кожного мого оприлюдненого у ЗМІ журналістського розслідування.
Тепер нам, журналістам, немає навіть сенсу витрачати папір на письмові запити, бо владоможці отримали підстави відмовляти у доступі до інформації про політиків чи бюрократів-чинуш. Які, до речі, безбідно і безтурботно процвітають за наші з вами вчасно сплачені податки до державного бюджету!
Ця клоунада конституційних суддів демонстративно проігнорувала незмінну позицію Європейського суду з прав людини, що право на недоторканість приватного життя у політиків та чиновників є значно вужчим за приватність пересічного громадянина. Бо не може бути таємною інформація, коли право суспільства знати ПРАВДУ переважає над правом чиновника зберігати в таємниці деякі факти про себе, \”сонцесяйного\”…
Цікаво було б дізнатися (хоч зараз вже неможливо!), чи це зневажливе до українського суспільства голосування суддів Конституційного Суду було одностайним, чи були в когось окремі думки, заперечення чи зауваги? Бо напрочуд легко передбачити, що тепер наше злиденне і залякане суспільство втратило останній ефективний механізм контролю влади. А нам, журналістам, дали чітко зрозуміти, що засудженими будуть всі без винятку, хто спробує розповісти людям про злочинні факти з бурхливого життя нашої бидло-еліти…
Не хотілося б на такій песимістичнно-реалістичній ноті завершувати свій перший блог на сайті ТВі. Принагідно подякую колегам за можливість завести тут блог. Бо вірю, що існує солідарність серед журналістів. І хоч ми щільно і щодня конкуруємо як медійники – хто швидше і повніше висвітлить ту чи іншу тему, знайде невідомі широкому загалу теми, факти і т.д., – вірю, що колеги-медійники і суспільство поволі оговтаються і розпочнуть спротив цьому брутальному наїзду на наше головне право, право на свободу слова.
Зізнаюся щиро – не сподівався побачити півсотні своїх колег, які прийшли підтримати мене позавчора до залу судових засідань. Всі були зосереджені, не до сміху було, бо прекрасно розуміли: справа не в Русланові Коцабі чи викладених мною в інтернет темних фактах біографії перевертня-міліціянта. Суть підтримки якраз у підтримці себе, кожного зокрема, бо після мене єнакієсько-гопниківська система візьметься за інших. Логічно?
Я дійсно був розчулений, коли ще до початку і після першого судового засідання переконався, який потужний шквал медіа-підтримки мені організували колеги у інтернеті, скільки дзвінків моральної підтримки отримав телефоном чи на свою електронну скриньку. Дякую вам, друзі! Разом ми, без сумніву, переможемо!
Принагідно повідомляю, що суд проти мене і мого права казати людям ПРАВДУ відбудеться 31-го січня, о 10 год., в приміщенні Івано-Франківського міського суду, що на вул. Грюнвальдській, 10, 2-й поверх, 17 каб., суддя Юрій Максимчин\”.
peredplata
