Апогей освітянської темряви, переважно рівня загальної середньої освіти, відбувся 23 жовтня на парламентських слуханнях у Верховній Раді під начебто злободенною назвою \”Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення\”. Ще не бачила такого скупчення на одному квадраті начебто освітян, які би так рвали свою душу за міністра-українофоба і брехуна. Безбарвний, брехливий, совковий, монотонний, як сірятина буднів сірої людини, виступ-читання Табачника окремо скупчена частина зали (звісно, організована міносвіти) вітала оплесками, як колись у часи недолугого Брєжнєва заплескували кожну його ледве вимовлену фразу.
Відібрані раби від освіти торжествували і насолоджувались присутністю хазяїна і переривали оплесками сакраментальні фрази про те, що зарплата вчителя за останній рік зросла на 1 тисячу гривень, а до прокуратури не скеровано жодної скарги про закриття, себто оптимізацію шкіл… Нагадаю, що протягом минулого року в Україні закрито 161 навчальний заклад, а теперішня оптимізація відбувається під гаслом вже перевіреної русифікації, і зокрема, через запровадження без батьківського дозволу другої іноземної мови, російської, з 5-го класу.
Справжні світлі освітяни були або в меншості, або поза залою (хто б їх запрошував), бо хіба сліпий не бачить безпрецедентного краху змісту нашої середньої освіти через нікчемні підручники з численними помилками від ортографічних, стилістичних і суто предметних. Та ще й ціна цих підручників сягає величин нечуваних, як і монополія на їхній друк та приписану рекомендацію від міносвіти. Безпрецедентне навантаження дітей перетворює школу на каторгу, безглузде повернення до радянського ідеологічного совка вимотує нерви одержимого вчителя, який абсолютно самотній у протистоянні з псевдоосвітянською ордою на чолі з табачним міністерством.
Сьогодні я цю орду мала можливість побачити зблизька: жалюгідний образ совка, виплеканий комуно-більшовицьким режимом і перехоплений кримінально-регіоналівським поріддям. Подумалось: вони заходять у святая святих – душу української дитини… Боже, як мені пощастило з моїми вчителями, і то всупереч усім разом узятим радянським міністерствам. Як добре, що ці слухання так блискуче виявили всю ретроградність певної частини освітянського простору, сповна зануреного в радянське, колоніяльне минуле і катастрофічно поневолене на всіх рівнях – від морально-духовного до політичного. Це, мабуть, єдина доречність цих горе-слухань.
Особливо зворушив виступ Добкіна як зразок харківського \”інтелектуала\”, \”морального авторитета\” і \”прикладу для наслідування\” у, мабуть, окремо відібраних харківських школах. Сам вибір для виступу такого неука, особливо після погрому дошки Юрія Шевельова, засвідчує підтвердження курсу міносвіти на повне самознищення: у нього чудові кадри, рекрутовані із собакевичів. Вони такі сліпі у своїй ненависті до всього українського і прогресивного, що просто йдуть під укіс на очах усього світу, починаючи від Маркова і закінчуючи цим відсортованим збіговиськом у ВР. Цей харківський погромотрощитель навіть щось українською мовою під свободівським впливом викидував із себе. Правда, під кінець духу не стало і почав москвоязичити, а орда зірвалась оплесками… Я, звісно, їх заохочувала, аби ще кошик квітів своєму кумирові купили на посміховисько всім вільним людям країни. Вслід за харківським \”освітянським світилом\” вигулькнула і якась київська шкільна директорка, що почала дивні \”наїзди\” на львівських освітян за їхню позицію щодо безглуздих програм та тупих підручників… Звісно, слабкий сильних ненавидить, нікчемний на протест не здатний. От і біснувалась жіночка, бо панями таких не називають. Словом, дуже тупа режисура, розрахована хіба на них самих, а не на українське суспільство, що потребує радикальних змін не лише в системі освіти.
Дуже кумедний був виступ якогось чоловічка від туризму, що повчав зібрання на американській моделі освіти, бо там, бачте, не йдеться про ніяку власну історію, а хіба світову і про суцільну глобалізацію. Сам він мені нагадав якусь горошину, яку закотили до сесійної зали з єдиною метою показати його малість і нікчемство. Видно, нещасний, не читав Довженка, який наголошував на особливій ролі національної історії у вихованні та формуванні національної свідомости. Саме цією ідею був пройнятий єдиний яскравий виступ під час слухань президента міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого Валентини Стрілько. Цей виступ про розукраїнення української освіти, про вимивання з неї української правди загупували ногами, закрикували ротами, забивали долонями. Так воно буває, коли дикунів з намистом влади приводять на слухання.
Отож слухання засвідчили: 1. Совок рівня комуно-комси 80-их цвіте не по-осінньому; 2. Їхній страх перед зміною змісту та якістю освіти – панічний, бо це зміна їх як покоління радянського зомбі з чорносотенним поливом; 3. Так звана проміністерська \”освітянська\” більшість у сесійній залі не є абсолютним показником загального рівня освітянської спільноти, що високопрофесійно й одержимо, всупереч бездарному зверхньому керівництву, віддається своєму покликанню навчати і залюблювати у знання та свободу. Сірятина керівництва не зламає вчительських особистостей, як і нашого політичного курсу на безумовну українізацію та автономізацію освіти за власними, а не позиченими зразками.
Ірина Фаріон
Депутат Верховної Ради України, член політради ВО \”Свобода\”
Джерело – блог на Українській правді
Світлина ua.comments.ua
peredplata
