Протягом п’яти років триває боротьба за Свято-Мико-лаївську церкву, що в селі Ошихліби на Кіцманщині. Там на маленькому клаптику землі стоїть старенька її будівля ще 1779 року, яку мають зносити, і там богослужіння не проводяться, захоплений представниками московської церкви новозбудований храм та намет, де богослужіння відправляє УПЦ Київського Патріархату.
Як розповідає член парафіяльної ради Свято-Миколаївської УПЦ КП в селі Ошихліби пан Бабюк, проблеми почалися ще в 1989 році, коли до села прийшов Степан Глинський. Він, як емісар московського патріархату, на базі церкви зареєстрував «Руську православну церкву». За два роки чоловік реєструє нову релігійну організацію «Святих царя Костянтина і Єлени церкву». А з 1993 року в судах починає стверджувати, що до його приходу в село ніяких церков там не було і що та церква, якій вже більше 230 років, – його. Тим часом прихожани Свято-Миколаївської церкви протягом 1993-2005 років по копієчці збирали кошти і будували поруч зі старенькою будівлею новий храм. В 2006 році її зареєстрували у знак продовження славного імені як Свято-Миколаївську Православну церкву Київського Патріархату Чернівецької Єпархії.
– Тоді Глинський забрав ключі від нашої церкви і не пускає нас до жодної з церков, – розповідають прихожани Свято-Миколаївської церкви. – Каже, що нову церкву збудував він. Тому 4 червня 2006 року було проведено опитування територіальної громади села з метою визначення статусу приналежності будівлі нової церкви. За підсумками виявилось, що 83,2 % ошихлібчан висловились за Свято-Миколаївську УПЦ КП, 9,6 % – за УПЦ Святих Костянтина і Єлени МП. Відповідне було й рішення сесії сільради. Тоді Глинський подав до суду на Ошихлібську сільраду. Після довготривалої судової тяганини (аж до Києва дійшли), в 2008 році суд остаточно зобов’язав відчинити нову церкву для прихожан УПЦ КП. Але донині будівля зачинена. І виконавчі служби, і сільська влада не допомогли нам відновити справедливість. Тоді сільська рада вирішує оформити будівлю церкви на територіальну громаду в особі сільради. Але Глинський й надалі судиться. І нема церковній громаді села Ошихліби спокою.
От вже п’ятий рік ходить справа Свято-Миколаївської церкви судами. І вже другим колом. Наразі слухається вона в господарському суді. І довго слухається. Зміна суддів, перенесення – це вже стало звичним для ошихлібчан, котрі відстоюють УПЦ КП та правду.
А тим часом прихожани УПЦ КП змушені тулитися і влітку, і взимку в наметі поруч з зведеним їхнім коштом добротним храмом. І ні від кого допомоги їм не дочекатися. Бо влада відхрестилася від проблеми – мовляв, хай суд вирішує.
Так, у відділі у справах релігії управління культури ОДА нам повідомили, що дійсно, у населеному пункті діє дві релігійні громади православного віросповідання: Святого Костянтина та Єлени УПЦ (зареєстрована в 1991 році) та Свято-Миколаївська УПЦ-КП (зареєстрована в 2006 році). Починаючи з 2006 року між релігійними громадами точиться суперечка щодо права володіння нині завершеної будівлі храму. Ситуація ускладнюється тим, що релігійні громади здійснюють богослужіння в безпосередній близькості одна від одної. ОДА, запевнили нас, постійно відстежує ре-лігійну ситуацію в населеному пункті, здійснює заходи щодо недопущення порушень законодавства щодо свободи совісті. Посадові особи ОДА неодноразово виїжджали до населеного пункту з метою сприяння у вирішенні конфліктної ситуації. Водночас питання права власності на будівлю розглядається в судовому порядку, наголосили у відділі.
Отак влада відхрестилась від проблеми, котра вже роками не вирішується на Кіцманщині. Звичайно, краще осторонь спостерігати, аналізувати, «сприяти», невідомо скільки чекаючи вкотре остаточного та неоскаржуваного рішення суду.
Отримати ж коментар стосовно ситуа-ції, що склалась в Ошихлібах у Чернівецькій єпархії УПЦ (а їй підпорядковується Святого Костянтина та Єлени церква) нам не вдалося. Єпископ Хотинський Мелетій відмовився щось коментувати.
І зрозуміло, що, коли б влада захо-тіла, то проблему б вирішила (наприклад, допомогла з будівництвом нового храму чи розібралась з допомогою правоохоронних органів, чи не було захоплення церкви). Бо списувати все на суд – найлегша справа. Особливо, коли суд затягується і роками триває.
Надія Вірна
peredplata
