Увесь світ сколихнула новина з Чернівців: у Буковинському державному медичному університеті вчинено терористичний акт. Від вибуху загинула одна людина. Легку контузію отримали двоє: студент і викладачка. Хто вчинив теракт? Що спонукало до нього?
У перших повідомленнях правоохоронних органів зазначалося, що загинув чоловік 62 років, в руках котрого вибухнув якийсь пристрій. Мотиви та особа загиблого невідомі. Згодом з’ясувалося, що вибухнула бойова наступальна граната РГД-5. Про особу загиблого — ні слова. Неофіційно поширилася чутка про «неадекватного афганця, у якого ледь не поїхав дах».
І яке здивування викликала правдива інформація про загиблого! Ним виявився Петро Хомич Кожемякін (на світлині). Йому було 69 років. Свого часу він закінчив вищу школу КДБ за спеціальністю «правознавство». Служив у прикордонних військах у Середній Азії та на Сахаліні. Нагороджений бойовими медалями і орденами. Після виходу в запас працював у квартирному відділі Чернівецького міськвиконкому, юристом у кількох організаціях, начальником юридичного відділу Вадул-Сіретської митниці. Останнім часом Петро Хомич займався адвокатською практикою та правозахисною діяльністю. Він часто брав участь у судових засіданнях, де захищав права простих людей.
Захищав закон. Люди, які його знали, тепер говорять про те, що у Кожемякіна було загострене відчуття справедливості. Несприйняття фальші усіма фібрами душі. Він не вмів і не хотів брехати.
Петро Хомич Кожемякін мав хист і бажання до письменства. За життя він випустив у світ дві книги спогадів «Життя моє…». У них розповів про те, як жив, як працював, про друзів і про родину, про плани і здійснені мрії. У післямові до другої частини книги він, ніби передбачаючи свою долю, написав: «Життя — це загадковість, і цим воно цікаве. Вся надія на інстинкт та інтуїцію. Його треба прожити так, щоби було приємно згадати і не соромно розповідати…»
Любив Петро Хомич землю. Тих 6 соток. Мав дачу, яку спорудив своїми руками. Приватизував її. Був головою садово-городнього товариства «Мелодія-2».
Багато з його знайомих говорять про конфлікти у цьому товаристві. Вони виникли тоді, коли Кожемякін перестав там головувати. Новий голова грубо поводився з членами товариства, несправедливо їх ображав. Траплялося, що проти дачників викликав наряди міліції.
Відверто конфліктував з Петром Хомичем. Будучи людиною честі, офіцером, Кожемякін попереджав нового голову, аби поводився з людьми та з ним як подобає. Нічого не виходило. У книзі спогадів є навіть пряма погроза керівнику дачників. Кожемякін відверто пише про голову товариства: «Ти — страшна людина… Знаєш, я уже пожив своє… спробуєш на мене наїхати — куплю на «Калинці» гранату, висмикну кільце і… обніму тебе…».
Це було написано у 2011 році. А рік по тому влітку в Петра Хомича згоріла дача, конфлікт з головою аж зашкалював. Напередодні трагедії голова садово-городнього кооперативу написав заяву в міліцію про погрози на свою адресу. У день трагедії Кожемякіна викликали до міліції…
Він зайшов до корпусу медуніверситету. Озирнувся довкола і вигукнув:
— Хто хоче жити — виходьте!
Висмикнув кільце з гранати РГД-5 і ліг на неї.
…У цьому корпусі працював голова садово-городнього кооперативу.
Петро КОБЕВКО
P.S. Мотиви смерті незрозумілі. Але він не хотів брати з собою жодної душі (навіть того, з ким конфліктував). Та це не було й героїзмом… Що це? Захист офіцерської честі?… Виклик системі?… Негідникам?…
Колаж газети \”Час\” (с)
peredplata
