Так сталось, що Чернівецька область досить потужно представлена в нинішньому парламенті (законодавча гілка влади) та уряді (виконавча гілка влади). Прем’єр-міністр з Чернівців, міністр юстиції з Чернівців, 15 народних депутатів з Чернівецької області. І чи не всі вони навчались в Чернівецькому національному університеті. В тому самому Чернівецькому національному університеті, який приховує інформацію про зарплати керівництва, незаконно відмовляє в запитах, порушує терміни та норми відповіді на інформаційні запити.
За останній місяць я написала п’ять запитів до Чернівецького національного університету. На два отримала відмову, два проігнорували. На дві відмови я подала до суду щодо порушення мого права на інформацію. Щодо двох проігнорованих – писатиму скаргу у порядку підпорядкування до Міністерства освіти і науки України.
Але сподівань на реагування від Міністерства освіти і науки України мало. Адже я написала запит і до МОНУ, в котрого просила надати мені копії контрактів з керівництвом Чернівецького університету. Не отримавши відповіді у встановлені законом терміни, я задзвонила до міністерства, де мені сказали, що відповідь на моє звернення (не запит!) буде надіслане у встановлені законом терміни. Ні мої заперечення, що то був запит, а не звернення, ні мої запевнення, що вони мали б мені дати хоча б відмову у встановлені законом «Про доступ до публічної інформації» терміни, ні неправомірність самовільного перетворення запиту в звернення, ні мої спроби з’ясувати законні підстави таких дій чиновників, не мали успіху. Щоб переконатись в цьому, пропоную прослухати мою розмову (можна тут) з працівниками відомства.
І така практика трансформування запитів у звернення непоодинока. Я про неї вже писала. Цього разу я вирішила написати скаргу до Уповноваженого з прав людини на протиправні дії Міністерства.
Як бачите, ігнорування законодавства про доступ до публічної інформації спостерігається по всій вертикалі. Вертикалі того відомства, який відповідає за підготовку кадрів для всієї системи управління державою. І те, що Чернівецький національний університет так нахабно ігнорує інформаційне законодавство, вселяє побоювання про те, чи не передав він це ігнорування тим своїм випускникам, які зараз визначають порядок денний в державі.
Інтереси Чернівецького національного університету в суді представляє Наталія Савосюк, начальник юридичного відділу вузу. 26 березня відбулось перше засідання. Її одна теза вказує на рівень розуміння ситуації в інформаційному законодавстві, руху України до відкритості бюджетів та публічності коштів: «В європейських країнах вважається дурним тоном питати інформацію про зарплати». Після цієї тези, її твердження, що якщо мені потрібна інформація про зарплати, то я б могла прийти в університет і запитати в керівництва особисто, що якщо бюджетні гроші у вигляді зарплати отримані, то це вже інформація особи, яка їх отримала і не є публічною, що суспільну значимість інформації вони визначають за своїми критеріями та інші вже були лишень цвяхами, які вбивались в труну моїх сподівань на поступ одного з найстаріших вищих навчальних закладів України до європейських цінностей.
Замість того, аби бути прикладом відкритості, вчити цьому в студентських аудиторіях майбутніх чиновників, міністрів, вищий навчальний заклад демонструє найгірший приклад закритості та зневажання основоположних для прозорості (розуміємо, менше поля для корупції) інструментів – запитів на публічну інформацію.
Але суд покаже, хто правий. Якщо не в Чернівцях, то в Києві. Якщо не в Києві, то в Страсбурзі.
Надія Вірна
peredplata
