КРИВАВИЙ ПЕРЕДІЛ

Суперечлива інформація надходить зі Сходу України. Московські маріонетки з ДНР-ЛНР впродовж декількох днів роблять діаметрально протилежні заяви. Спочатку вони оголошують, що бажають повернутися до складу України, але на власних умовах \”широкої автономії\”. Потім заявляють про своє бажання увійти до складу РФ. Що стоїть за цим?

Прагнуть легалізувати награбоване

Коли Москва розпочинала велике кровопролиття на українській землі, вона випустила страшного джина із пляшки. Захоплюючи приміщення управлінь МВС і СБУ у Донецькій та Луганській областях, російські спецпризначенці роздавали зброю місцевим \”відморозкам\”, з яких формували \”народне ополчення\”. Різний люд хапав автомати – від безробітних і озлоблених хлопців до хронічних алкоголіків, наркоманів і рецидивістів з великим досвідом виживання на зоні. Одні бажали \”помститися олігархам\” за своє зіпсоване життя, а іншим зброя була потрібна, щоб грабувати і ґвалтувати у своє задоволення.

До них долучилися і міліціонери-зрадники, і чиновники різних рангів, і дезертири зі Збройних сил України – тисячі запроданців-колаборантів. Чимало з них керувалося суто шкурними мотивами. З Росії ішов потік зброї та інструкторів, поступово створювалися \”армії ДНР-ЛНР\”, формувалася структура управління на непідконтрольних Києву територіях. Самозвані власті займалися власним збагаченням, спираючись на озброєні формування \”ополченців\” та структури відроджених КГБ-НКВД. Ішов масштабний процес переділу власності.

На самому низу цим займалися алкаші і наркомани, які грабували покинуті квартири або магазини, вщент спорожняючи їхні полиці. Їм аби мати пляшку чи дозу. Далі йшли більш передбачливі, котрим треба було \”віджати кльову тачку\” і гасати по місту, полюючи на \”тьолок\”. Здобич відвозили у захоплені особняки, власники яких втекли від хаосу.

А на самій горі соціальної піраміди опинилася \”еліта\” саморобних \”республік\”: колишні українські чиновники, відставні військові або міліцейські чини. Ці вже не розмінювалися на дрібниці — хапали цілими підприємствами або галузями промисловості. Ще й накладали данину на підприємців, які в цьому пеклі намагалися заробляти.

Верхівка ДНР-ЛНР за останній рік шалено збагатилася і тепер шукає можливостей закріпити за собою награбоване. Тому й фантазує на теми \”повернення до складу України\”, тому голосно вимагає від Києва \”оголосити амністію\” — аби зберегти власність. А водночас фізично знищує всіх, хто міг би скласти конкуренцію в поділі накраденого.

Героїзм? Ні, героїн!

Донецька і Луганська області межують з Російською Федерацією, і весь час державний кордон порушували місцеві контрабандисти. Тут діяли цілі клани, які заробляли на різниці цін між товарами, виробленими в Україні та Росії. Але торгували не лише цигарками, горілкою, шмотками. Проходили тут шляхи куди більш небезпечної продукції — зброї і боєприпасів, а також наркотиків, що постачалися з Азії через Росію в Західну Європу. Чимало перевозили через кордон і \”живого товару\” — дівчат і хлопчиків у московські борделі, рабів на Північний Кавказ.

Нині контрабандисти зі зброєю в руках захищають кримінальні порядки ДНР-ЛНР, які дають їм можливість заробляти великі кошти. Більшість цієї публіки давно завербована російськими спецслужбами: їх свого часу ловили на кордоні й відпускали, примушуючи виконувати завдання путінських чекістів.
Під час збройного конфлікту головний шлях контрабанди проліг через лінію розмежування між контрольованою Україною територією і районами так званих ДНР-ЛНР. Тут крутяться великі гроші, і заробляють їх в основному ті, хто сколотив капітали ще до кривавого конфлікту. Колись ми почуємо правду про те, чому з України на Схід залізницею йдуть ешелони, а по шосе — каравани фур з різноманітними товарами для убивць наших солдатів. І хто заробляє на потоках високоякісного вугілля, яке везуть з протилежного боку на металургійні комбінати і ТЕЦ, що належать донецьким олігархам, котрі нині переїхали до Києва. І про хабарників з нашого боку, що торгують перепустками, надають українські пенсії покаліченим бойовикам, котрі воюють проти нас…

А ми наразі згадаємо про тих, хто з того боку гине на фронті за інтереси олігархів. Вони не збагачуються за рахунок награбованого, платять їм мало або взагалі лише обмежуються обіцянками заплатити. Чому ці люди воюють? А вони стали жертвами отруйної московської пропаганди, яка твердить, що бій іде проти якихось \”фашистів\”. Пропагандисти вигадують казки про \”героїчні подвиги захисників Донбасу від бандерівських карателів\”, для їхнього нагородження у Москві клепають фейкові георгіївські хрести і різноманітні медальки. Тисячами перемелюють на фронті цих жертв мерзотної брехні, а їхні медальки передають родинам загиблих. І то лише місцевим: так званих \”російських добровольців\” навіть не хоронять по-людськи, а їхнім родинам заборонено згадувати про місце загибелі солдата. Адже Путін сказав, що \”російських військ на Донбасі немає\”. Отакий виходить \”героїзм\” — уб\’ють на чужій землі й закопають у ямі при дорозі, у найкращому випадку під написом \”солдат № …\”.

Скільки може працювати така м\’ясорубка, що перемелює тисячі людських доль? Стільки труїтиме людей підла пропаганда, викликаючи у них щось подібне до наркотичного сп\’яніння. Їх переконують у героїзмі за допомогою пропагандистського героїну — важкого наркотику, який руйнує людську психіку. Доки він діятиме, доти люди проливатимуть кров за чужі інтереси. Та протверезіння поступово приходить до тих, хто побував у самому пеклі й побачив, що \”фашистів\” там немає, а є мерзотники, які наживаються на чужому горі. І гинути за цих виродків не варто. Коли це зрозуміє більшість росіян, тоді Кремль не зможе гнати їх на смерть в інтересах самозванців, зайнятих переділом власності й влади.

Ігор Буркут, політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.