Підбиваємо підсумки місцевих виборів і бачимо: Революція Гідності повторює долю більшості попередніх революцій. Відповіддю на них була контрреволюція, спроба сил вчорашнього дня взяти реванш за поразку. Після Великої Французької революції таку спробу здійснили скинуті з трону Бурбони. Про них тоді сказали: \”Нічого не забули, нічому не навчились\”. Але їх, врешті-решт, скинули остаточно. Нині в Україні у контрнаступ перейшли сучасні Бурбони – колишні \”регіонали\” і комуністи, яким вдалося отримати чимало місць у місцевих радах. Навіть зберегти посади мерів частини великих міст.
Чому старе не випускає владу з рук?
Соціальні потрясіння в Україні розпочалися ще наприкінці 2013 р. З того часу ми пройшли крізь страшні випробування – загибель Небесної Сотні на Майдані, тисячі загиблих в спровокованому Росією збройному конфлікті на Донбасі, півтора мільйона біженців і вимушених переселенців. А ще анексію українського Криму і російську окупацію частин Донецької і Луганської областей.
Найбільш одіозні діячі попереднього режиму втекли за кордон, окремі з них втратили життя. Але переважна більшість тих, хто довів народ до соціального вибуху,залишилася в Україні. Проти них не застосували не те, що репресії, а навіть і не люстрували. Нова влада формально заборонила компартію, а Партія регіонів розвалилася сама. Втім, члени цих організацій практично не понесли відповідальності за свої дії, а продовжили впливати на розвиток подій в країні. Перегрупувалися, замаскувалися іншими назвами і пішли на місцеві вибори.
Їхні плани зрозуміти нескладно: повернутися до влади через демократичні процедури і продовжити пограбування країни. Ситуація сприяла втіленню таких планів у життя. Глибинних реформ в Україні ще не проведено, а економічний стан різко погіршився. Це і не дивно – війна не сприяє економічному розвитку жертв агресії. Лише за офіційними даними, Києву щоденно доводилося витрачати вісім мільйонів доларів на ведення бойових дій. Країна втратила 89 шахт і значну кількість промислових підприємств на окупованій території. Великих матеріальних втрат наша держава зазнала в захопленому Путіним Криму. Усе це значно погіршило економічну ситуацію. А реформ для розвитку економіки ще не було. Відповідно, переважна більшість простих українців помітно збідніла, і це викликало у них серйозне невдоволення.
Негайно ситуацією скористалися сили вчорашнього дня. Їхні аргументи елементарно прості: за Януковича ви жили краще, бо Україна отримувала великі прибутки з безмежного російського ринку. Нині ж \”агенти американського Державного департаменту\” ці зв\’язки перервали, а на західних ринках українські товари неконкурентні через свою низьку якість. Чимало людей піддалося такій пропаганді й віддало голоси вчорашнім регіоналам і комуністам.
Згідно з рефрмами, органи місцевого самоврядування мають отримати значно більше прав і повноважень. Створюючи в них свої впливові фракції, \”вічно вчорашні\” отримають можливість ділити значні грошові потоки. А це вони вміють! Знову почнуть красти безбожно – нажертися ця публіка ніколи не може, їй все мало. І гроші вони витягатимуть з кишень наївних виборців, котрі повірили солоденьким казочкам про значне покращення свого життя під владою злодіїв. Призабули те \”покращення життя\”, яке обіцяла партія регіонів у часи Януковича, – одного з найбільших злодіїв у новітній історії всієї Європи.
Що чекає Україну?
На жаль, мільйони людей голосують не розумом, а емоціями. От і мають відповідний результат. Хоча є і плюси. Сили вчорашнього дня на нинішніх виборах мали помітно меншу підтримку, ніж на виборах 2010 року. Їхня електоральна база традиційно розміщена у Криму і на Донбасі, де компактно проживають маси сучасних москвофілів. Там тепер вибори не проводилися. Вірніше, голосування проходило лише на звільнених територіях Донбасу. Його результати можна було спрогнозувати, тому що на виборчі дільниці масово приходила та частина електорату, яку називають \”ватою\”. І тут виникло важливе питання: а як голосуватимуть мешканці всього звільненого Донбасу? Зрозуміло, що Кремль війну програв на фронті, відтак намагатиметься взяти реванш у інших війнах – економічних, інформаційно-пропагандистських тощо. Під впливом його пропаганди перебуває переважна більшість мешканців тих територій.
От і намагається Путін заштовхнути розорений, розбитий і закривавлений Донбас знову в Україну. Хай українці його відновлюють і годують, а Москва лише посміхатиметься і потиратиме руки, спостерігаючи за зникненням мільярдів зароблених Україною доларів у бездонній донецькій дірі. Невже злочинець залишиться безкарним? Ні, українські юристи вже готують позови до Росії у міжнародний суд, щоб отримати відшкодування за завдані величезні збитки. Проте найскладнішим буде відновлення нормальних взаємин з мешканцями Донбасу. Звідти виїхала найбільш мобільна частина населення, і чимало переселенців не збирається повертатися назад, тому що знайшли себе в нових місцях життя. Залишилася \”вата\”, яка ненавидить Україну. Перевиховати її важко.
Нині лунають пропозиції позбавити українського громадянства всіх, хто активно підтримав сепаратистів. Якщо вони не вчинили тяжких злочинів, то їм треба дати можливість виїхати у \”гаряче любиму\” Росію. Тим, хто залишиться, не платити зарплат на державних підприємствах і пенсій з державного бюджету. Такі радикальні заходи серед самих донецьких, звичайно, популярності не мають. Проте проукраїнськи налаштована частина донеччан пропонує інший варіант вирішення проблеми – на певний час позбавити населення регіону права голосу. Вибори скасувати на п\’ять чи навіть двадцять років, доки \”вата\” не відійде у кращий світ. А владу на Донеччині передати військово-цивільній адміністрації, призначеній із центру.
Який варіант обере Київ, покаже час. Нині Україна має швидко здійснювати реформи, аби не втратити підтримки Заходу, невдоволеного відсутністю кардинальних змін на краще в нашій країні. Президент Порошенко заявив, що попереду у нас чотири роки без виборів, відтак можна рішуче братися за реформи. Правда, українці словам вже не вірять, чекають лише конкретних справ. Якщо справ не буде, нам судитиметься доля революцій-невдах: перемога контрреволюції і наступний період реакції з масовими репресіями.
Оптимізм вселяє лише те, що Майдан пробудив суспільну активність, і молоде громадянське суспільство не буде пасивно спостерігати за негативними процесами в країні. Волонтери, добровольці в зоні АТО, громадські активісти по всій країні готові до рішучих змін. Саме вони здатні викинути із владних кабінетів тих, хто \”нічого не забув і нічому не навчився\”. Методи мають бути мирними, легітимними – через повністю змінену судову систему. Злочини повинні бути покараними, довіра суспільства до влади – відновленою.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
