(правдива казка)
В Садгорі в чудовій та затишній місцині розкинувся розкішний маєток барона Мустяци. Колись в ньому жили пани та проводилися звані вечері. Щовечора в залитих світлом залах танцювали панянки в пишних сукнях. Але то було колись. Тепер ці часи минули, а в маєтку розташувався санаторій. В ньому оздоровлюються та відпочивають дітки. Таке собі невелике дитяче королівство. І править тим королівством головний лікар Василь. І не сам, а з дружиною Лідією, яка за посадою є старшою медсестрою ІІ фтизіатричного відділення, але фактично – правою рукою чоловіка. І триває це вже доволі довго, не перший і не другий рік. В країні відбуваються революції, реформи.. А вони сидять в своєму маленькому маєткові і порядків змінювати не збираються. Ще й покрикують на «челядь» – мовляв, чого у вікно визираєте і рота відкриваєте? Не хочете тут служити – йдіть геть!
Кому лишень люди на них не скаржилися: і листи писали, і в суд подавали – проте все намарне. Отримає головний лікар догану, місяць посумує – і знову за своє.
Проте часи змінилися і пани давно вже всі перевелися. От і цьому пануванню теж має прийти кінець.
Комісії з Департаменту охорони здоров’я навідувалися до санаторію неодноразово. Проте підстав для усунення головного лікаря не знаходилось. Не відсторонили його від своїх обов’язків навіть тоді, коли з ним судилися його колишні працівники, яких він звільнив за бунт проти керівництва. Пристрасті накалялися і недовіра колективу росла. Проте на відкритому голосуванні та в очі сказати йому ніхто нічого не міг – боялися бути звільненими. Це і дало можливість пану Василю почуватися цілком безпечно і стверджувати, що в нього в колективі – лад і спокій, а «називати тих чотирьох людей колективом – просто смішно».
Смішно-не смішно, але відкрито виступити проти керівника люди бояться – навчені гірким досвідом звільнень та гонінь. Проте заступник голови постійної комісії з питань соціального захисту при Чернівецькій облраді Ольга Кобевко говорить, що до неї особисто скаржитись на головного лікаря приходила не одна людина, не дві і навіть не десять. «Конфлікт між трудовим колективом і керівником однозначно має місце, – каже вона, – і стверджувати, що його немає – це заперечувати очевидне».
Проте в Департаменті охорони здоров’я неабияк поважають пана Василя Ковалюка, та довіряють йому і його думці. Каже, що не має претензій до колективу – а отже, ніяких проблем немає і не повинно бути. Саме тому з метою остаточно прояснити ситуацію і розвіяти всі сумніви, постійна депутатська комісія рекомендувала профспілці оздоровчого закладу провести загальні збори колективу. На яких має відбутися голосування, таємне та анонімне, щоб дізнатися, підтримують вони свого керівника чи ні. Голосування повинне відбутися протягом найближчих десяти днів. І якщо у пана Василя в «королівстві» все добре – то і боятися йому нічого, адже ніщо так не підкріпить його авторитет і не розвіє всі сумніви, як перемога на таємному голосуванні.
А як ні? Тоді в пана Василя буде час до початку травня (коли закінчується з ним контракт), щоб зібрати все своє майно докупи і пошукати собі інше місце роботи.
Надія РУСНАК
peredplata
