Викладач кафедри музики ЧНУ, виконавиця українських народних пісень, а віднедавна – заслужена артистка України Ірина Стиць безмежно вдячна всім, хто її підтримував.
Званням заслуженої артистки України співачку вшанували на початку березня. Як розповідає жінка, перше, що вона зробила, дізнавшись про цю велику честь, – це навідалась до батьків.
– Батьки в мене – прості люди, живуть у селі. Коли я до них приїхала, вони поралися на городі. І от ми з ними стали, прямо там, на городі, і всі разом обійнялися. І довго плакали. Це були сльози щастя, адже це велика радість для всієї родини. З самого дитинства, коли в музичній школі сказали, що у мене є талант до співу, вони спрямували мене цією дорогою і понад усе хотіли, щоб я досягла успіху. І більш за все їм боліло те, що нічим, окрім душевної підтримки та любові, не могли мені допомогти – ні грошима, ані зв’язками. І мама, і батько дуже хвилювалися, боячись, що я не витримаю, що розгублю оцей свій талант. Тато постійно настановляв мене: мовляв, вчися, Іринко, а то будеш свиням хвости крутити (сміється – прим. журн.) Саме тому оцей мій здобуток – в першу чергу їхня заслуга. Це свідчення того, що я не втратила себе, не розгубила талант по дорозі, а «вибилась в люди» – як вони завжди мріяли.
– А що значить звання заслуженої артистки України для Вас особисто?
– На професійному рівні – щабель визнання мистецтва, професійної майстерності, новий професійний статус. А взагалі це додало мені багато сил і дало новий поштовх до творчості.
– Наскільки важливим для Вас є саме професійне визнання?
– Ви знаєте, насправді для мене важливіша оцінка простого глядача. Коли сидять професіонали, вони звертають увагу на те, як чисто ти співаєш, яка в тебе техніка виконання, які ноти ти береш. А глядач слухає не «голі» ноти, глядач слухає твою душу. Його неможливо обманути, він одразу чує правду – чи щиро ти співаєш, чи пропускаєш ту пісню через себе, чи просто повторюєш завчені ноти. Але коли ти співаєш душею, коли кожна твоя нота вистраждана, коли ти відкрита перед глядачами, коли в них від твого співу на очі сльози навертаються, то це для мене вище за будь-яких професійних оцінок. Аплодисменти людей – ось найвища нагорода.
– Чим для Вас є народна пісня та як Ви підбираєте репертуар?
– Коли я навчалася в Одеській консерваторії, то займалася академічним вокалом – виконувала різні класичні твори, арії та кантати. Проте невдовзі зрозуміла, що душа моя тяжіє саме до українського фольклору. Адже як ніхто так не заспіває арію, як італійка, так само ніхто не заспіває українську народну пісню краще за буковинку. А пісня для мене – це вода та моє життя. Я виконувала і в народній манері, і в естрадній, а зараз зупинилася на стилі «неокласика», виконую в ній переважно українські жіночі романси, але люблю й жартівливі пісні – ногами на сцені потупотіти, гримаси покорчити (сміється)
– На кого Ви рівняєтесь у своїй творчості, хто є для Вас взірцем?
– Дідусь Гнатюк (мається на увазі Дмитро Гнатюк – народний артист України, видатний оперний та камерний співак – прим. журн.). Ми з ним чимось подібні – обоє з села, обоє вибилися своїми силами, в обох подібний творчий шлях і творчий злет. Я його дуже поважаю і хочу, щоб мене любили глядачі так само, як і його. І мені було дуже приємно, коли він оцінив мою інтерпретацію «Гандзі» на концерті, присвяченому його 90-річному ювілею. І вдвічі приємно, що він був у числі тих, хто писав на мене характеристику Президентові на присвоєння мені звання заслуженої артистки.
– Чи відбулися у Вашому житті якісь зміни – після того, як Ви стали «заслуженою»?
– Я ще зовсім недовго ходжу в цьому званні, тому сказати важко. Проте це однозначно дало мені сил та наснаги і показало, що мені потрібно працювати більше й наполегливіше – для всіх, хто мене підтримав і завдяки кому я це звання заслужила. Адже це все – завдяки людям та їхній вірі в мене: батькам, вчителям, колегам по сцені та, звісно ж, глядачам і прихильникам.
– Які Ваші творчі плани?
– Ну, перш за все, збираюся організувати великий творчий концерт – десь наприкінці літа. Окрім сольних виступів, хочу виконати кілька пісень дуетом – з Валентиною Степовою, ми з нею тембрально схожі, тому це має бути цікаво, з Іваном Красовським. І з Ярославом Солтисом було б непогано заспівати знову – якось ми вже виступали разом і я отримала море задоволення від нашого переплетіння харизм, тому хотілося б повторити. Ну, а після концерту – нові пісні, нові кліпи, а далі – як Бог дасть. Якщо все піде добре, то хочу розвивати українську пісню і нести її «в люди» – можливо, на Київ, а можливо, і на цілу Україну.
– Бажаємо Вам творчої наснаги та подальших творчих успіхів. І чекаємо нових пісень.
Розмовляла Надія РУСНАК
peredplata
